Ангел з турецького неба

Мені часом трапляються ангели, з’являються звідкись і кудись йдуть.

Недавно ангел з’явився в Стамбулі…

А починалось все не так і весело. Мій літак Доха-Стамбул запізнився на пів години і в мене залишались лічені хвилини, щоб зловити літак ан Стамбул-Київ. Я розуміла, що це буде не легко, але навіть уявлення не мала наскільки важко це в стамбульському аеропорту. Спочатку довга дорога в автобусі, потім дорога і довга черга за квитком, далі черга паспортного контролю, далі довга дорога, вихід з аеропорта, вхід з іншого боку на інший рівень, і тут невідома зона… Величезна, вказівники незрозумілі, персоналу нема. Я ту зону 2 рази була змушена оббігти, щоб знайти свій шлях. І тут стою (знову!) в черзі на паспортний контроль, а черга мішана, на всі літаки зразу. Чую українців, думаю, ми напевно на один літак, напевно його затримають. А потім осінило глянути на квиток… Виявляється той набурмосений турок, якому я чітко сказала номер рейсу і що дуже спішу, щоб впіймати свій рейс на Київ, дав мені квиток на наступний рейс через 10 годин і ні словом не обмовився…

І так я застрягла в Стамбулі на цілий день. Спочатку, пічалька, потім пошуки нету. В інфобюро мене послали купувати інтернет-картку за 15 доларів. Я звичайною Інтернет люблю, але не на стільки… Хотіла поїхати в місто, інший турок турбюро порадив мені тур за 260 доларів, або таксі за 80, на метро казав не їхати, бо то дуже довго – 2 год, а на його чудо-таксі всього 20 хв…цікаво так, може то був гелікоптер?… Я відмовилась від його щедрих пропозицій і пішла шукати де б перекантуватись. Ненароком натрапила на вай-фай зону. Ху, є зв’язок! Зразу дзвоню Олені. Вона в мене найкращий порадник. При чому її поради зовсім не прогнозовані, зовсім не такі, на які я чекаю. Але в результаті виявляються вірними. От я думала, вона мені скаже сиди в аеропорту, щоб не прогавити літак і йти самій в невідоме місто до невідомих турків зовсім не безпечно. А вона мені каже – йди обов’язково!

От я і пішла!
В метро питала, на якій станції змінювати лінію. Найшовся ініціативний студент, підійшов, почав пояснювати на ламаній англійській. А я дивлюся на нього – копія мого двоєрідного брата! І як таке буває?!? Так пояснював, що в результаті відмінив свої справи і провів зі мною всі мої стамбульські години. Поводив мене по місту, показав цікаві місця: для старших – Софія Константинопольська, і для молоді – Таксім, казав, що там збирається з місцевим фан-клубом Галатасараю, та й просто з друзями погуляти, потанцювати… Цей район справді дуже мені припав до душі – магазинчики турецького краму, цікаві розписи на стінах, море туристів, кавярні, вправні офіціанти запрошують всіх на морозиво, показуючи різні трюки з морозивом, як фокусники. Там справжній турецький дух. Я б туди точно не потрапила, якби не мій новий турецький друг.
Якщо хочете побачити місто глибше, ніж пересічний турист, відчути його дух, не бійтеся спілкування з місцевими жителями! Всім від того користь: студент мав можливість протинятись цілий день і вперше поспілкуватись англійською з іноземкою, а я отримала суперову екскурсію і компанію на цілий день.
Щось подібне сталось зі мною в 2009 році, коли я ще будучи студенткою 5го курсу випадково познайомилась з Andy Lewis. Тоді я тільки почала відвідувати курси англійської мови і катастрофічно не хватало навичок у розмовній англійській. Andy став моїм першим англомовним другом, а для нього ця зустріч взагалі багато змінила. Цей англієць просто закохався в українську мову, культуру, про що можна судити навіть з його сторінки в фейсбуку. Він вивчив нашу рідну мову!!! Я дуже пишаюсь мати такого друга, який є прикладом і зразком для багатьох українців. (Зокрема тих, що живуть в Досі і навіть при спідкуванні зі мною не переходять на рідну мову, використовуючи мову східного сусіда. За таких земляків мені соромно…)

І вже, коли верталась назад в аеропорт, зрозуміла, що той турок, який вручив мені квиток на пізній рейс, насправді зробив шикарний подарунок в перший день моєї відпустки!

IMG_6659

IMG_6666

IMG_6669

IMG_6717

IMG_6718



Comments:

Залишити відповідь