Новорічні дива

В Катарі знову Різдво… Точніше, Різдво в Україні, в Катарі ним і не пахне… Цього року зовсім… Тому я розкажу про Новий Рік сьогодні. Давно хотіла розказати, але завжди багато але (АЗБА – майже, як в Майкла Щура, хто ще не чув, не бачив – загугліть, бо то є класний чувак!)

Чи бувало в вас таке, що ви прокидаєтесь вранці і єдине найбільше бажання, це сісти в літак, машину, поїз і помчати десь в даль, далеко – далеко… Думаю у всіх таке бувало…. У мене таке сталось 31 грудня 2013 року)) Але оскільки звичайно в мене вже був новорічний план – зустріч нового року на кораблі з феєрверками (досить оригінальна ідея), перше, що я зробила вранці – це закинула постільну білизну в пральну машину, хто ж міг знати, що ця божевільна забаганка буде втілюватись в життя… Ну і не мені вам розказувати, що постіль переться найдовше… І хто б міг подумати тоді, що я буду сидіти через 1,5 год перед машинкою повністю зібрана і з квитками на літак, думаючи, як же тепер той процес прання прискорити/зупинити… Деколи сама себе дивую… Я купила квиток за 2 години до вильоту, тоді, коли всі нормальні люди проходять реєстрацію на політ… А я з мокрим волоссям і зовсім не зібрана… Головне квиток купити, тоді вже важче відступати.  Пакувати валізку в прискореному темпі мені не привикати, бо роблю це надто часто. Але от коли білизна переться, а всередині все ще сидить отой страх перед невідомим, страх зробити цей крок, вийти з дому і полетіти, втекти… тоді я помічаю, що просто відтягую час, перекладаю речі з місця на місце, типу прибираю, а насправді я розумію, що боюсь)))

Живу я не сама, сусідка моя особа надто чутлива до всякого роду дивацтв, та й лишати недопрану білизну на новий рік – явно не найкращий знак)) Тому всякими махінаціями я заставила машинку допрати швидше, я її трошки надурила;)

І от 11:50 приходить мені повідомлення, що мене беруть на рейс (я була в списку бажаючих зі стафу сьомою…). Як я вже колись писала, нас пускають на політ, тоді, коли є вільні місця, тобто останніми, коли вже всі пасажири пройшли реєстрацію. І в той момент треба чемно чекати перед реєстраційною касою, щоб скоренько взяти квиток і гнати на посадку… А я от дома… Посадка починається в 12:00… І тут я розумію, що це мій останній шанс вирватись з Дохи сьогодні… Хватаю валізку, вибігаю зі свого житлового комплексу і, як подарунок долі – таксі, з відкритим вікном, ніби мене чекає… (часом впіймати таксі буває дуже важко тут). Це звичайно добре, але в такий час доби ми переважно їдемо від дому в аеропорт хвилин 30-40… Я їду і розумію, що це була напевно занадто божевільна ідея, щоб втілити її в життя… але їду… Не знаю яким чином (може нарешті здійснилось моя бажання зупиняти час…), але 12:05 я вже брала свій квиток… Жіночка, коли його давала, сказала: а тепер ти, дитинко, будеш в мене бігти до посадочних воріт, бо посадка вже почалась… От я бігла))) Чомусь, коли так бігаю, я відчуваю. що живу, в крові виділяється адреналін)))  (Напевно спокійне розмірене сплановане життя не для мене;) Я зрозуміла, що відчувала Джулія Робертс в тому фільмі, де вона втікала зі всіх своїх весіль))) Це відчуття свободи, незалежності, воно окриляє! Я насолоджуюсь ним зараз сповна, бо розумію, що мабуть завжди так не буде, будуть різні обовязки, стримуючі фактори. І ще, коли я бігла до мене нарешті прийшло відчуття новорічної казки, бо те, що відбувалось було зовсім неймовірним! Деколи так буваєш, робиш все якось логічно, по плану, як книжка пише… і чомусь не йде, карта не лягає… а деколи спонтанно міняєш свій шлях і тебе веде вища сила! Треба слухати такі підказки Бога! Коли важко, коли не складається так, як хочеться, просто відпустіть, віддайте це в руки Бога і повірте, що Він вас поведе туди, де ви маєте бути!

А для мене бути в літаку 31 грудня, летіти на зустріч з друзями в Дубаї – це напевно найкращий передноворічний подарунок! Як так сталось, не знаю… так сталось))) Часом в житті трапляються дива! Головне в них вірити і бачити їх серед всієї суєти!

А потім був передноворічний Дубаї. В Досі, до речі навіть немає новорічного феєрверку, тільки приватні салюти… Та й взагалі, Новий Рік тут не важливе свято. В Дубаї я найшла свій Новий Рік! Навіть місто саме по собі торжественне, кажуть, воно ідеальне! Я теж так колись думала, поки не побувла в Гонконзі)).

А далі був святковий богемний стіл з захоплюючим краєвидом і феєрверк, який попав в книгу рекордів Гінеса, одне з тих видовищ, коли мурашки бігають по тілу від того наскільки це прекрасно! ))

photo

photo2

В Дубаї я була всього десь годин 12, і рано вранці з подружкою в аеропорт)) Все ще в піднесеному новорічному настрої. Для декого 01 січня – це просто день календаря… Для мене ні… Для мене кожен ранок, якщо це справжній ранок, де я бачу світанок, – це нове народження, сповнене надії і віри! Навіть буває так важко прокидатись в третій ранку на ранішній рейс, справді дуже важко… але коли вже після бріфінгу, ми всією командою виходимо до літачків і в той момент сонне сонечко починає їх освітлювати… це найкращий подарунок за ті всі недоспані ночі, воно так надихає! Це справді красиво! Хочеться насолоджуватись тим пробудженням чимдовше… Але воно надто швидко піднімається… Я великий фанат світанків)) А коли це народження нового року, то значення  ранку можна помножити на 100!

Бажаю всім нам, щоб кожен ранок дарував особливе відчуття щастя, розуміння того, що ми живемо! і доки сонце сходить на Землю, світлом буде наповнюватись кожен день!

Хай світло сяє в серці кожного з нас! З Новим Роком і Різдвом Христовим!



Comments:

Залишити відповідь