Петра – сьоме чудо сучасного Світу

Другим номером в списку мого маст-сі Йорданії була Петра, загублене місто віком в більш як 2000 років (археологи встановили, що вже з 312 року до народження Христа в Петрі жили люди.)

Одноденні тури в Петру досить такі дорогі, неоправдано дорогі, я б сказала (175 доларів). Тому я влаштувала свій власний тур. Поїхала туди з Аману публічним автобусом. Є ще туристичний, більш комфортний, але він відправляється тільки один раз в день в 6:30 ранку. А мені по часу більше підходив публічний. Пів дня я потратила на музей королівських машин, а в 14:30 вже вирушала в автобусі на Петру. Водій мене по батьківськи приютив, посадив біля себе, поїв мене турецькою кавою, яка тут дуже популярна, до речі. (В Йорданії я вперше полюбила чорну каву без молока)) і всі 5 днів тільки таку і пила)))

Спочатку було трошки лячно… Зловила себе на думці, що це мабуть я сама себе перевершила… зробила селфі на згадку, так, щоб ви розуміли наскільки я вирізнялася серед пасажирів автобуса…

photo-4

Як тільки я оберталась, всі погляди зразу на мене, відчувала себе білою вороною))) Але то був погляд цікавості, а не небезпеки

Петра розташована в гарній місцевості, де серед степу і пустелі раптово виростають скали.

DSC_0525_01_01

Від мого готелю до заповідника 20 хв ходу. Я вирішила піти пішки, бо по дорозі планувала поснідати і поміняти гроші. Всю дорогу мене переслідували місцеві таксисти і приватні водії, дуже нав’язливо пропонували підвезти… Всі ресторани були або закриті, або зовсім не готові до прийому відвідувачів.

До 10 ранку забудьте про те, що ви хочете їсти, відома на весь Світ Петра ще не навчилась, як вести туристичний бізнес. В єдиному ресторані, який на той час відкрився, мені доводилось бігати за власниками 4 рази: щоб принесли меню, щоб зробити замовлення, щоб принесли рахунок, і найдовше я їх кликала, коли треба було розраховуватись, може то така йорданська гостеприїмність… Мені завжди було цікаво: от якби так просто взяти і піти, коли тебе дуже довго не розраховують, це прискорить офіціантів? чи сприятиме їх уважності в майбутньому…

Перед входом до Петри портрет теперішньго короля (це в його батька була та немислима колекція машин, про яку я писала в попередньому пості)

DSC_0526_01_01

Портрети короля і його сина тут повсюди:

це в ресторані в Аммані

DSC_0348_01_01

це в аеропорті всі втрьох – дід, батько і син:

photo

Вхід на заповідник коштує 1 дінар для місцевих і 50 для іноземців (75 доларів). Як на мене, ця ціна (як і багато інших цін в Йорданії) зовсім неоправдана. Далі розкажу чому.

Але почнемо спочатку…
Отже був такий шведський дослідник Людвік Букхард до нестями закоханий в арабську культуру, він вивчив мову, прийняв іслам і назвав себе на арабський манер Шейх Ібрахім Ібн Абдула. Він любив подорожувати Близьким Сходом, навіть ходив паломником в Мекку. 1882 року під час однієї зі своїх подорожей він натрапив на Петру.

З тих часів історики усього світу досліджують це феноменальне місто, там знімають фільми, туди щодня приходять тисячі туристів.

Місце справді унікальне і щодо природної краси, і щодо тих незбагненних витворів архітектури, які створили древні люди.

Ця стежина веде в зовсім іншу цивілізацію, іншу культуру, дозволяє наблизитись до пращурів, відчути їхній тисячолітній дух…

DSC_0527_01_01

Могутні скали, серед яких справжні чудеса

DSC_0528_01_01

Головний вхід в Петру – вражаюча вузька і глибока ущелина довжиною в 1200 метрів і висотою до 80 метрів

DSC_0537_01_01

Я піднімала голову вгору з неймовірним захопленням, така велич і краса!

photo 3-1

DSC_0548_01_01

уявляла собі, як колись, більше двох тисячолітть тому назад, це була вуличка міста, тут ходили древні люди, жили своїм звичним життям, їздили на колісницях…

DSC_0659_01_01

DSC_0532_01_01

Наскільки ж розумними вони були, не маючи зовсім ніякої техніки, побудувати оазис серед пустелі! Вони вміло збирали кожну краплинку, яка падала з неба і тим забезпечували водопостачання.

DSC_0541_01_01

На цьому фото детально видно “труби”, якими текла вода, вона стікала зі скал, по вертикальних ущелинах, проходила “трубами” по всьому місту і накопичувалась у спеціальній підземній цистерні.

І раптом після приємної прогулянки в прохолодній затіненій ущелині перед вами відкривається неймовірної величі і краси витвір архітектури…

DSC_0656_01_01

Витесена зі скал споруда висотою 30 метрів (9ти поверховий будинок), з ідеально рівними пропорціями, кутами, стінами… І “будувалась” вона згори вниз… це феноменльно і неповторно! Вона слугувала скарбницею.

DSC_0648_01_01

Зараз, в еру комп’ютерних технологій, коли ми і дня не можемо прожити без наших смартфонів (які часом мудріші за власників) навіть уявити важко, що людський мозок міг створити такі шедеври!

Там був і власний амфітеатр і безліч маленьких хатинок-печер розкиданих по величезній території Петри. А насправді археологам вдалось відкопати лише 15% загубленого міста, 85% ще досі під землею!

Наступна визначна споруда на моєму маршруті – це Монастир (по Петрі можна гуляти тижнями і всього не побачити, я ж віддала перевагу найграндіознішим спорудам). Йти до нього від Скарбниці близько двох годин.

Я обрала не зовсім вдалий час для мандрівки, треба йти або на світанку, або після обіду…

photo 2

Я ж карабкалась кам’яними сходами під пекельним сонцем, всю дорогу відбиваючись від “бедуїнів” (як вони самі себе називали, хоч насправді це звичайнісінькі цигани).

Ці так звані бедуїни заполонили Петру! На всій території їх тисячі, живуть цілими сім’ями і ведуть свій туристичний “бізнес”. За цілий день подорожі мене стільки разів називали “snobbish”, що я під вечір задумалась, може і справді в мене є трохи англійської крові)). А все тому, що я слідуючи порадам друзям, які тут були раніше, вдавала вигляд, що їх не помічаю, не відповідала на їхні численні пропозиції продати мені якийсь хлам, або підвезти на ослику, верблюді… Це їх дуже ображало, а мене за цілий день страшенно втомило… Не могла зрозуміти, як збираючи такі гроші за вхід, впорядники заповідника дозволяють цей безлад і нашестя циган?! Це величезний мінус Петри, та ложка дьогтю, яка псує позитивні враження від бочки меду…

Деякі вели себе надто зухвало…
як цей наприклад, встав перед моєю камерою і заважав зробити фото, бо я з ним не розмовляла…

photo-1

Потім на мій захист встали інші бедуїни і фото я все таки зробила;)
Я і верблюд в профіль на фоні Скарбниці)))

photo 2-1

Дехто ж з туристів не відмовлявся від експлуатації бідних тваринок…

DSC_0635_01_01

В мене було враження, що ті ослики розплюснуться під вагою дебелих лінивців…

Я ж героїчно пройшла весь шлях самотужки, жоден бедуїн і жоден ослик не постраждав)))
DSC_0585_01_01

DSC_0587_01_01

DSC_0589_01_01

А от і Монастир. Вид здалеку

DSC_0619_01_01

І вид зблизька. Маленька фігурка – то я, щоб ви розуміли масштаби

DSC_0609_01_01

Ще декілька моментів, що не сподобались:
інформаційні стенди… це до питання про ціну квитків…і риторичного питання про те, на що гроші витрачаються…

DSC_0558_01_01

музей… вперше в житті бачила такий порожній і бідний “музей”

DSC_0579_01_01

А з позитивних моментів:

крім захоплююих гірських краєвидів

photo-2

на шляху зустрічались гарненькі котики

DSC_0600_01_01

photo-3

і кущі з яскраво рожевими квітами. Просто немислено як така краса виросла серед камню і піску…

DSC_0568_01_01

По дорозі назад я знову відчула себе героїнею фільму”Індіана Джонс” (саме тут знімався цей фільм)

DSC_0657_01_01

А цей цьом всім тим, хто читає мій блог! 😉

photo 2-2

До скорих зустрічей в новій захоплюючій країні!



Comments:

1 коментар

  • Andy сказав:

    Поіздка в автобусі це ще з тоі серіі хоч і виглядає все дуже пристойно. Думаю шо нам чоловікам не зрозуміти всю силу переживань)
    Є такі місця такі шо дух перехоплюють від усвідомлення красоти буття а в фотокамеру не влазяться) певно шо Петра це одне з таких місць. Якось обовязково доберусь туди.
    А взагалі це класно що в тебе такий досить сильний потяг до духовного)

Залишити відповідь