Повернення в Гуанчжоу

Доброго ранку, Гуанчжоу, я повернулась сюди! Тільки вийшла з аеропорту, вдихнула запах свого китайського міста (кожне місто має запах, ви помітили?).

Любити Гуанчжоу – це якесь дивне збочення, ніхто не любить це місто! Воно брудне, перенаселення, з постійним нависаючим смогом… Ніхто не розуміє, чому я його люблю…

А для мене життя тут стало початком нового етапу… Я, як той біженець, втекла від занудної роботи, безглуздих стосунків, розірвала свій замкнутий круг, просто поїхала подальше від усього… В вас ніколи не було такого бажання?

Тепер я розумію, що це була 100% втеча, а не запланований етап моєї біографії, я ніколи не мріяла бути моделлю.
Звичайно, спочатку в мене, дитини, яка все життя жила з батьками і час-від-часу подорожувала Європою, був такий мінімальний шок: “мамо, де я?”. Звуки, запахи, люди… Все було зовсім інше… Хто був в Азії, мене зрозуміє.

А потім понеслось! Модельні будні – життя таке далеке від життя офісного щурика юриста. Не скажу, що це те, чим би хотілося займатися, але я це сприймала, як імпровізовану відпусткуа тривалістю в 3 місяці (після 3 років безперервної роботи зовсім непогано).

Тому вернутись знову в це місто, це як зустрітися зі своєю першою любов’ю вперше за багато років, людиною, яка жила в солодких спогадах і набула якихось казкових рис… І от ти зустрічаєш і розумієш, що всі почуття вже так далеко позаду, а казковість персонажа – це плід власної фантазії і згадується причини, чому ви не разом… Такі зустрічі потрібні, щоб оцінити і ще більше полюбити те, що є зараз! І я люблю Доху! За чисті туалети, людей, які тримають дистанцію і гарно пахнуть, за вулиці вільні від бродяг, за постійне сонце, за різні обмеження і заборони навіть! Нічого цього нема в Гуанчжоу, тому це місто таке вже “не моє”…



Comments:

Залишити відповідь