просто ще один робочий день…

Останніми днями мала дивні короткі польоти інтра-гальф (тобто не вилітаючи з Аравійського півострова). В принципі не погано, щоб ввійти в робочий ритм. Політ тривалістю не більше години, швидість роботи при цьому збільшується в 2-3 рази, тут нема коли розслабитись. Профайл пасажирів – місцеві араби ( ті, що носять традиційний одяг: чорний – жінки, білий – чоловіки).

Приходять в літак з пакунками гуччі, прада, майкл корс, гермес…. таке враження, що спеціально літають для того, щоб скупити все дюті-фрі. Вчора був великий тигр навіть… Досить гарно з тигрячою граціозністю дивився згори на все те, що відбувалося в кабіні (згадала собі тигра з “Життя Пі”,  якраз недавно переглянула і всім рекомендую!).
А внизу на нього не звертали жодної уваги люди, зі всіма тими пакунками намагались всістися. Арабська сімя – це сім’я на чоловік так 5 -10 і навіть, якщо політ триває зовсім не довго, вони бояться розлучитись один з одним хоча б на хвилинку, навіть якщо квитки в них розкидані… тут згадуються дитячі головоломки, де треба правильно і швидко пересувати частинки, щоб вийшла гарна картинка… Багато з них (не знаю, може помиляюсь, але таке враження складаєтья) отримують насолоду від того, що створюють людям проблеми. Вони відмовляються сідати на свої місця, відмовляються прищепати своїх дітей ремнями, не хочуть ховати свій багаж…

Мені сподобались вчорашні стюардеси))) Одна (румунка) сказала, що ненавидить своє життя))) це мене щиро потішило))), мені подобається така прямота і відвертість)) їй теж мій щирий сміх підняв настрій))). Інша (кореянка), сказала, що ненавидить дітей))) Я теж сміялась))) Ця робота робить з нас роботів, бездушних саркастичних істот))) Я навіть в собі відчуваю зміни: раніше, коли виливала на когось щось, так щиро співчувала, так мені було незручно… Тепер мені навіть важко вид подати, що мені шкода, що так сталось (навпаки всередині – “хе-хе-хе”))… отака страшна правда))) Бо, ще з дитинства пам’ятаю: якби кізка не скакала, то би ніжку не зламала… На пасажирів, які ведуть себе адекватно, як правило, нічого не проливається.

А щодо дітей, то і це можна зрозуміти… Всі останні польоти мені дають позицію, коли я при взльоті і посадці відповідаю за те, щоб всі сиділи прищепнуті, бо я бачу все, що в кабіні твориться. І кожен-кожен політ перед самою посадкою якесь дитя починає ходити по кабіні! А це справді небезпечно! Я кричу, щоб сіло на місце! Потім роблю публічне оголошення, щоб всі сіли і пристебнули ремні безпеки, потім знову кричу… і ноль реакції… Ні в дитя, ні в батьків… Я так розумію, в арабів з дисципліною не так, як в нас. В них немає стільки обмежень (взагалі обмежень нема, здається). Ще жодного разу не бачила, щоб дитину сварили, виховували… Тому дитина почуває себе вільно, не боїться. Це напевно і добре для розвитку особистості, але мені страшно з такими дітьми в літаку!
Я вже думала, англійської не розуміють, намагалась їм поглядом сказати, все, що про них думаю (бо вставати мені теж не можна зі свого місця в такий момент), але нічого… І коли таких дітей цілий літак, то теж любов проходить.
А вчора одне дитя років 6-7 в останньому ряду (тобто найближче до нас) покакало… це була справжня хімічна атака… нас пробило на смішинку… отакі от робочі будні, трошки інакше, ніж показують в фільмі “Вид зверху краще”. Кожен день ніби те саме, але кожен день щось нове. Мені це подобається, не заскучаєш).
Тільки от хочеться не зачерствіти: далі любити людей, роботу і своє життя! Чого і всім вам бажаю 😉



Comments:

11 коментарів

Залишити відповідь