так живу, немов літаю я…

Професія стюардеси – це так далеко від роботи з 9 до 6ї з двома вихідними… Так, в мене в середньому 8-9 вихідних, як у переважної більшості людей. В середньому 90 годин в місяць я знаходжуся над поверхнею Землі, десь високо в хмарах… Кожен робочий день я перетинаю державний кордон… Кожен робочий день я зустрічаю від 5 до 17 нових колег зі всього Світу. Вони розмовляють зі всіма можливими акцентами, носять найнеймовірніші імена, деякі з яких страшно навіть вслух вимовити (як наприклад, Ачарапорн, Сірапорн (Тайланд), Сукаїна (Єгипет), Рохіт (Індія), Жіхуї, Хуємі, Хуєлі, Хуєджі… і всі решта варіації на тему – типові корейські імена…) Але скажу вам по скерету, я не те що імена не можу запам’ятати, я не завжди розрізняю лиця… Це страшно звучить, якщо почитати, але в формі ми всі виглядаємо дуже однаково, а якщо на польоті, скажімо, 5 кореянок з цими загадковими іменами, то велика щастя, коли хтось з них намалює сильніше румяна, чи помаду нетипового кольору. А загалом, ми всі виглядаємо, як мініони: маленькі активні істоти, в яких є якісь такі незначні відмінності, але їх важко помітити неозброєним оком.

Це все тому, що наша зовнішність строго регламентована внутрішніми правилами. В нас є чіткий перелік кольорів, які ми можемо використовувати в макіяжі, 3 варіанти зачіски в залежності від довжини волосся. В нас навіть є правило, на якій руці нести піджак, коли ми його знімаємо. А ще, ми його знімаємо всі разом, по команді, а не просто, коли жарко))) Це все створює неймовірний ефект на публіку. Коли ми йдемо по людному аеропорту, таке враження, що плавно пересувається ртуть… маленькі кульки можуть від’єднатися від загальної маси, але все рівно це та ж сама речовина, ідентична. Ви не побачите, щоб ми курили, користувались телефоном, сиділи на валізах… Ви завжди побачите високий рівень, ідеальний макіяж, досконалу зачіску… Коли зустрінета моїх колег, згадаєте мої слова, і зверніть увагу, на якій руці піджак 😉

Ніколи в житті не носила форму, воно мене завжди дивним чином оминало. Коли вперше зіткнулася з нею тут, спочатку запанікувала, я не могла звикнутись з новим образом, було відчуття, що я втрачаю власну індивідуальність. Тепер я розумію, яке велике значення вона має. Перший великий плюс – це те, що не треба думати в чому йти на роботу, я вдіваюсь за 5 хвилин)) Раніше, коли працювала в офісі, я ще вліжку починала придумати, що б це сьогодні вдіти, деколи у процесі знов засинала))

А загалом, форма – це як костюм актриси театру, це те, що допомагає ввійти в роль. Невід’ємні атрибути форми – це усмішка 32-зуби, гарний настрій, енергійність, позитив.

Ви навіть не уявляєте собі, як важко буває вставати посеред ночі на роботу. Буває, будильник грає, коли тільки-тільки вдалось заснути, коли цей сон ще такий міцно-солодкий, а ліжко – найкраще місце на Землі. І тут – на тобі, дзеленчить! В ці моменти я б віддала всі гроші Світу, щоб поспати… Але не звикла здаватись… Спросоня включаю музику на телефоні, ледь доповзаю на кухню, заварюю каву. Кава – то таке спасіння! Я ніколи нею не зловживала, але вона мене сто раз виручала. Навіть в літаку, коли я вже борюся, щоб НЕ заснути (я коли сонна, до мене краще не підходити! Найкращий друг Назарко, з яким ми колись працювали, ще досі мені згадує “злу сонну Галю”))). І от я випиваю каву в літаку і вже всі мені милі, вже жартую, гарно усміхаюсь. Той кофеїн явно класна штука!

Вдома кава помагає прийти до тями, ввімкнути мозги, які ще в глибокому сні. А потім контрасний душ, щоб підняти настрій. В Катарі, правда, це тепло-літній душ, холодної (за нашими українськими мірками) води тут не існує, навіть взимку. Але, як би там не було, контрастний душ, то велика сила! Якщо встали не з тієї ноги, попробуйте, даю гарнатію, що після душу вийдете з посмішкою на обличчі і повною бойовою готовністю до нового дня!

І ще один секрет – божевільні танці перед дзеркалом. Просто віддатись ритмові сповна, уявити себе зіркою шоубізнесу, посмішити себе і своє відображення в дзеркалі)))

І от, коли я проробила свою вранішні процедури, часу на збирання практично не залишається. Починаються перегони – 5 хв. на зачіску, 10 хв. на макіяж і все решта. Завжди ледве встигаю на свій авобус, вибігаю, деколи по дорозі домальовую губи, деколи нігті, деколи п’ю каву, якщо до того не встигла. В автобусі в нас справжній салон красоти, запах лаку (який я дуже люблю), дехто робить макіяж (я так не ризикую), дехто манікюр, запах парфумів і всі такі гарні! Часом пощастить з водієм, тоді класна музика і безпечна дорога. Але переважно наші водії приносять в Доху частину своєї домашньої (зазвичай індійської) водійської культури… Тоді я відчуваю себе мішком картоплі…

А коли я вже заходжу в офіс рано-вранці, десь в 6 годині, і бачу скільки таких же стюардес, як я, які таож серед ночі відірвалися від свого ліжечка, зібрались і в повній бойовій готовності веселі та енергійні приступили до роботи, то якось легше стає, розумію, що не одна, нас тисячі;) Тут вони вже не заспані, не змучені, а як нова копієчка у відповідності до всіх вимог дрескоду! І це все справді виглядає, як фабрика мініонів: всі такі схожі, такі милі, всі кудись спішать, розмовляють на всіх мовах Світу…

Перед бріфінгом я часто встигаю ще зайти в кафетерій, випити апельсинового, чи моркв’яно-яблучного фрешика, краєм ока глянути на екран, який транслює новини, часто про Україну. Дома телевізор не вмикала вже більше року і, мені здається, він не працює, зрозумів, що в моїй хаті йому не раді…

На бріфінгу ми остаточно настроюємося на робочий лад. Формується одна команда. Коли виходимо на політ, то всі земні проблеми лишаються на Землі. На 2-3 години, доки не закінчимо перший сервіс в польоті, всі забувають про бойфрендів, про ностальгію за домом, про надмірну вагу, проблеми з сусідкою… Ми працюємо! А коли вже все зроблено, пасажири ситі і мирно засинають, ми починаємо обговорювати все вищеперечислене.

Моя улюблена тема – найкращий готель або найкращий напрямок, куди ми літаємо. Крім обговорення тих чи інших особливостей найкращого і найгіршого готелю, обов’язково буде одна-дві історії (чи то міфів) про привидів, ящірок, тарганів в готельних кімнатах)))) В результаті одної з таких посиденьок, я спала в готелі цілу ніч із ввімкненим світлом, бо тільки закрила очі почала все це згадувати…

В літаку вже кожен знає свою роль, і люди, які вперше зустрілись близько години назад стають одною командою, працьовитим колективом. Часто ми не пам’ятаємо імен, але точно знаємо хто і що повинен робити, як допомогти іншому, якщо вже свої обовязки виконав, ми розуміємо один одного без слів. І все в супер-прискореному темпі, бо часу зазвичай обмаль. Літак перед приходом пасажирів – це вулик.

І раптом оголошення: “Пасажири будуть на борту через 2 хвилини, всім надіти капелюшки і посмішки” (“…Hats and smiles on”) І ми всі, крім тих, шо працюють на кухні, переходимо в режим “гламурних стюардес, усміхнених, привітних, з повадками леді”

Колись я не дуже любила процес посадки, він досить затяжний… Люди заходять з клунками, губляться в літаку, хочуть міняти місця, просять прилаштувати їхні валізи. Тепер я граю гру – “почепити усмішку”. Я намагаюсь своєю щирою усмішкою і милим вітанням “примусити” кожного посміхнутися. І успіхи в цій грі бувають тільки тоді, коли усмішка йде від глибини серця, коли я вітаю людей, як гостей власного розкішного дому. І так приємно, коли всі, навіть найнабурмоченіші розквітають і їх лице та очі відразу стають такими теплими. Ці маленькі миттєвості змінюють наш день: в пасажирів починається політ з приємнї нотки, вони відчувають, що їм щиро раді, та й мені велике щастя отримати стільки позитивної енергії у відповідь. А ще, коли я так справді гарно їх вітаю, мені завжди роблять компліменти про чарівну усмішку і все таке))) І правду кажуть – хочеш змінити Світ на краще, почни з себе…

Але я справді так радію за них, думаю куди ж це вони летять: хто в довгоочікувану відпустку, хто в відрядження, хто на медовий місяць, хто до родичів в гості, хто додому… Сама дуже сильно люблю літати, як пасажир, завжди маю святковий піднесений настрій (коли зі Львова вилітаю, то переважно сльозки капають, але то виняток).

Є деякі повадки пасажирів, які вперше побачила, коли почала працювати тут і вони мене ще досі дивують. Не розумію, наприклад, чому пасажири кладуть квитки собі в рот, коли їм треба прилаштувати свої валізи в overhead bin (вибачте, але я не знаю як це сказати по-українськи)… Чому вони йдуть босі в туалет (там часто мокро, а якщо навіть сухо, то все рівно це громадський туалет)… Чому віддають стакани, в яких залишилось напою на 1,5 ковтки…

Раніше я ще більше всього не розуміла, багато що нервувало… Але з часом, з досвідом приходить толерантність до найрізноманітніших людських потреб і поведінки.

Звичайно люди добре освідчені і виховані, люди, які багато літають, ведуть себе найадекватніше, з ними найлегше працювати. Серед таких перше місце займають австралійці – люди, які живуть у високорозвиненій державі з стабільною економікою, політикою, в ідеальних кліматичних умовах, люди, які з дитинства подорожують літаком.

Але на Світі ще так багато країн, в яких людям набагато менше пощастило… Можливо вони не мали можливості вчитись в школі, чи університеті, можливо все їхнє життя – це боротьба за виживання, вони і слова не знають по англійськи, вони поняття не мають як себе вести в літаку…

Літають різні люди, і я дуже-дуже вдячна за можливість, яку подарувала мені ця робота, можливість зустрічати людей з різних куточків Світу, з різних соціальних верств, находити з ними спільну мову, вміти зробити їхній день приємнішим, відкинути властні стереотипи і з толерантністю сприймати їх такими, як вони є!

IMG_9973



Comments:

3 коментарі

  • Andy сказав:

    Мені здається що я теж навчився сприймати людей такими як вони є. Але я до цього дійшов не через толерантність а дещо по іншому. Просто почав сприймати людей як звичайну частину живої та неживої природи, як хмари, як комах, як вітер) Після цього я перестав ділити людей на кращих і гірших чи на добрих і поганих.
    Так як і неможна сказати яка природа краща – Сейшел чи Норвегії чи кращий лев чи зебра, чи вітер кращий за дощ – можна тільки говорити що більше подобається тобі бо всі ці явища рівнозначні для світу і грають свою роль.
    Тому якнамене і австралійці нічим не кращі за нігерійців, а жорстокі люди від святенників. Можна тільки сказати, як ти і висловилась, з ким лекше працювати)

  • Ihor сказав:

    Чудово написано. Сподіваюсь, хоча б у половини стюардес таке ж позитивне ставлення до пасажирів.
    Гарної відпустки у Львові.

    • admin_miss сказав:

      Дякую! Вже в Катарі. А позитивне ставлення, то не тільки стюардес, а всіх стосується. Люди такі, яких ми їх бачимо. 🙂

Залишити відповідь