14 липня – найкращий індійський день

Найважливіші мої індійські враження так залишились і не записаними у щоденнику. Тому зараз, майже 2 місяці по тому, я все таки приділю час розповіді про останній свій тиждень в Індії.
В цей тиждень в мене було багато роботи. Фотографувалась для онлайн магазинів

На цьому фото я в традиційному індійському одязі для жінок – сарі. Переміряла їх вже десятки, тому тепер знаю, як правильно їх замотувати, в Індії не пропаду! 

У вільні від роботи дні мені вдалось відвідати декілька місцевих храмів, зокрема Акшардхам, який збудований зовсім недавно – 2005 р., але тим не менше, не схожий на типові сучасні храми. Він просто розкішний! Але фотографувати на території храму не можна… у відвідувачів примусово забирають всю техніку… Тому побачити його на фото можна тульки тут, власних не маю…(Треба було бачити як пильно рилася в моїй міні-сумочці жіночка-працівниця храму, дві руки запхала… і це після рамки-металошукача… до цього важко звикнути, але така вже особливість індійської безпеки). А ввечері на території храму ще й показують фонтанне шоу в індійських мотивах, просто дух захоплює! Але от добиратись до храму довго – годину на метро з пересадками і ще й до метро на рікші десь 20 хвилин. На метро їхати не дуже комфортно, бо всі витріщаються. Але, на щастя є вагон для жінок, де чоловіків не пускають, там не так людно і менше очей, які тебе їдять. Жінки теж витріщаються, але не так. А метро загалом дуже пристойне, сучасне, легко зорієнтуватись в ньому. Хоча, коли купувала жетон, мене хотіли надурити на декілька рупій… якось не солідно. Щоб зайти в метро теж треба пройти через металошукач, сумку провести через сканер і ще й додатково всіх прощупують… Таке враження, що в аеропорт заходиш. Але в метро набагато легше зорієнтуватись, ніж в нашому київському, багато вказівників, в вагонах електронні табло, спеціальні схеми. 
Назад додому я потрапила близько 22.30, явно не вклалсь в "комендантську годину", яку мені виставило моє агентство…
А також, я була в Кутаб Мінарі – найвищому в Світі кам'яному мінареті, якому вже більше 800 років. Тут вже мої апетити фотографа і моделі (2 в 1) були задоволені, оскільки я була там разом з фотографом, який зробив для мене ці чудові фото

це моє фото

Я була просто в захваті від цього місця! Будівлі дуже старі, але збереглись надзвичайно добре! Все таки індуси знали багато секретів в архітектурі, не шкодували ні сил, ні часу, щоб створити храми для своїх богів.
Але знову ж таки почувалась не дуже комфортно, бо зі всіх сторін мене атакували місцеві туристи з фотоапаратами.
До речі, вхід для іноземців – 250 рупій, для індусів – 20 рупій…

А в суботу 14 липня 2012 року я втілила одну свою мрію в життя – побачила Тадж-Махал! Хоча мала всі шанси поїхати з Індії так і не побувавши в Агрі. Але сила бажання творить чудеса і деколи треба йти на ризик заради тих речей, які дійсно важливі.

Втілити мрію в життя помогли два мої індійські друга – Сачін і Яш
IMG_3486

Вони зробили все можливе і неможливе, щоб доставити мене в Тадж! За це їм дуже вдячна! Цей день був найкращим за всю мою індійську подорож, а може й навіть за все літо – море позитивних вражень! .

По дорозі ми слухали ритмічну індійську музику, вони співали, я танцювала… За вікном споглядали такі от цікаві розмальовані вантажівки

IMG_3481f

IMG_3498r
а також людей, які їхали в вантажівках і рікшах (деколи по 8 чоловік в одній)

IMG_3491t

IMG_3502t

Дорога до Тадж-Махалу зайняла близько 4 годин, правда з зупинкою на Мак-Драйв. (тут теж, як і в китайському макдональдсі їжа гостра гострішої, а кава на диво дуже слабенька)

IMG_3485

На парковці гуляло багато верблюдів, бажаючих підкинути до Таджу ближче

IMG_3503

Але ми віддали перевагу рікші.
На машині близько під'їжджати заборонено, оскільки машинні вихлопи забруднюють повітря і це сприяє потемнінню каменю, з якого зроблений Тадж.

На вході до Тадж Махалу вибудована величезна черга індусів і маленька – іноземців, вхід для індусів – 30 рупій, для іноземців – 750 рупій, отака-от гостеприїмність))) Але насправді досить розумна політика держави. 750 рупій – це близько 110 грн., що зовсім не багато для туристів, які бажають побачити одне із новітніх чудес Світу, а для пересічних індусів- сума чимала…

А ось вони, ворота до славнозвісного Храму Кохання

IMG_3512

Мої друзі найшли нам якогось "пробивного" гіда, який нас проводив всюди без черги і дуже гарно по-англійськи розказував захоплюючу історію храму. А я не могла повірити, що перед моїми очима Тадж Махал… Ще років 10-12 тому на історії мистецтв в гімназії про нього вивчала і дуже мріяла його побачити, а тепер я тут…
IMG_3519

Тут я сиджу на славетній лавочці, де побували всесвітньо відомі знаменитості – принцеса Діана, Біл Клінтон, Кенеді, Мерлін Монро і багато-багато інших…

IMG_3525

Підпираю стіни Таджу

IMG_3536
Камні для цих квітів привозили з усього Світу, кожна квітка складається з великої кількості окремих камінчиків, надзвичайно кропітка праця. Взагалі в роботі над храмом було задіяно 20000 робітників. 

А це вид з вікна храму
IMG_3542

Справжній витвір мистецтва

IMG_3546

В той день було надзвичайно жарко, в голову напекло
IMG_3561
IMG_3562-h

IMG_3565
IMG_3568

було дуже весело, море емоцій, але при останньому стрибку порвала штани…)))

Після екскурсії гід традиційно відвів нас в сувенірний магазинчик, де нам "втюхали" мікроскопічну шкатулочку з камня, з якого зроблений Тадж за 1000 рупій (і це вже після торгу). Потім таку ж шкатулку (тільки в 5 раз більшу) я купила в старенького торговця за 150 рупій)))) Я виявилася більш обізнаною з індійськими цінами, ніж мої друзі індуси))))

По дорозі назад я діставала своїх друзів через те, що ми так скоро поїхали і я зробила не достатньо фоток… )) а вони мене розважали

IMG_3594

Цей день був перенасичений емоціями, і не тільки позитивними… Пізно ввечері я приїхала в апартаменти і зібрала речі на літак.
В аеропорту на великому табло я побачила напис

IMG_3625

Перечитала декілька разів, а потім згадала, що це улюблена пісня мого індійського друга Яша, яку він часто любив наспівувати. І тільки на наступний день я зрозуміла, що цей надпис був для мене… Мене ще так ніколи не проводжали…

І скільки радості було в мене, коли я верталася додому… усмішка не сходила з лиця! Навіть дюті-фрі мене в ту ніч не цікавив, байдуже пройшлася, купила сестрі подарунки. Знову була вражена від аеропорту! Такого модного і розкішного аеропорту я ще не бачила! 
В літаку дуже хотіла спати, автоматично відключалась, але спати неможливо! Хіба так важко придумати якісь зручніші крісла для спання?? Це ж просто мука!
Стиковка в Москві була така коротка, що я була змушена бігти з літака на літак, забігла остання…

Тільки от в Києві вже традиційно загубили мій багаж… на цей раз нічого цінного не везла, тому не переживала…



Comments:

Залишити відповідь