20.12.2012

Знаменний сьогодні день – 20.12.2012, одна дата чого варта! А ще – в мого тата сьогодні день народження!!! І це вперше я вітала його по скайпу 🙁 А ще- сьогодні я здала екзамен на 100%!! А ще – місяць (без 3 днів), як я змінила місце проживання. А ще – день міліції).) А ще…завтра, кажуть, кінець світу))), тому причин написати мій перший пост про мої перші враження від Катару предостатньо! 😉

Летіла в Катар з пересадкою в Румунії (Бухарест). Не було зовсім враження, що потрапила закордон ( СНД, то СНД :). В аеропорту мало вказівників, легко заблукати, люди зовні схожі на нас. Але, що порадувало і чого нам бракує, – в них є своя нікому не зрозуміла мова! Всі спілкуються румунською!!! З сумом думаю про наш Бориспіль, про нашу Україну…
Я дуже надіюсь, що ми збережемо свою автентичність і не підемо слідами Білорусії, де рідна мова практично відмерла!

Катар зустрів мене теплим нічним повітрям. В мене були супер-важкі валізи, які зустрічаюча дамочка навіть не думала помогти везти… (В Індії було точно так само). І я була страшенно змучена. А все завдяки моїм невгамовним друзям, з якими ми бомбезно святкували проводи до пізньої ночі. За це їм велике ДЯКУЮ! Просто незабутні проводи:))

Поселили мене в квартирі з дівчиною з Тайланду – Камольварою. Як потім виявилось, вона найстарша в групі – 34 р.! Перед відїздом я читала “Щоденник Гейші” і тому не дивно, що сусідка викликала в мене асоціації з Саюрі – головною героїнею (хто дивився фільм, знає :). Вона маленька, худенька, з величезними очима і повадками гейші. І тут, як і в Індії, мені пощастило! В квартирі її не чутно й не видно, сидить весь час в своїй кімнаті, нічого не готує, не їсть, не смітить… Ніби й нема її… Квартира в моєму розпорядженні! Але, якщо треба затащити 5 галонів води додому, то її теж нема ))

Вікна мої виходять на дівчачу школу початкових класів, тому майже кожного ранку прокидаюсь від голосу вчительки, яка кричить по арабськи в громофон… Чує весь район… Деколи, дуже рідко, дітки стівають, але теж в громофон… А навчання в дітей починається в 7ій ранку, тому шансів проспати в мене нема)) В 6.30 приїжають автобуси, вивантажують дітлахів, і це теж дуже шумно!
А ще мене будять птахи, які люблять голосно співати по арабськи))), якось так немелодійно…
А ще сонце прямо у віконце, промені падають мені на лице, приємно прокидатись!

Життя в Катарі починається на 2 години раніше, ніж ми звикли. Робочі години більшості установ з 7.00 до 15.00, буває і з 6.30. Це, думаю, пов’язано зі складними кліматичними умовами, влітку може бути до +50… Починають працювати мало не на світанку, коли легше вийти на вулицю.

Завтра пятниця – святий день для мусульман, ніхто не працює. Тиждень починається з неділі. А в мене тільки один вихідний, тому кожна субота для нас, як для вас “понеділок – день важкий”.

П.С. Комп’ютер ще не купила, тому пишу (друкую) пост одним пальцем, справа нелегка))) швидко втомлююсь))) хочу спати…йду спати…відпочивати…набиратись сил перед вихідним…:)

Posted via LiveJournal app for iPhone.



Tags:

Comments:

50 коментарів

Залишити відповідь