Carpe Diem! Пост про життя

Для чого в житті є смерть? Чому помирають близькі нам люди? Чому помирають зовсім молоді люди. помирають діти?… Кожному знайомі подібні історії. Смерть ходить поруч з життям, вона приходить там, де її зовсім не чекають… І навіть, коли це смерть прогнозована, вона все рівно ранить, бо там, де була людина, з’являється пустота, з’являються мільйони спогадів про прекрасні моменти, про посмішки, сміх… А найгірше, з’являються докори сумління за власну поведінку з людиною, якої вже нема, за все, що їй не додали, за весь час, який могли подарувати людині, але були надто зайняті, за час змарнований на сварки.

Смерть дана нам для того, щоб цінувати життя, відчувати вартість кожного дня, розуміти непрогнозованість життя…

Ми чомусь впевнені, що завжди буде завтра, завжди буде ще один шанс сказати про любов, вибачитись, перепросити, буде можливість подарувати більше уваги, послухати історію…. Ми дуже любимо заглядати з теплими переживаннями в минуле, як на казковий час, любимо заглядати вперед, як на час, коли мрії втіляться в життя і нарешті ми будемо щасливі. Але кожен час несе свої унікальні переживання. Є тільки сьогодні і сьогодні точно є причина бути щасливим і дякувати Богу за день. Ми вже ніколи не будемо такими молодими, як ми є сьогодні. Можливо поряд не буде людей, які сьогодні нас оточують.

В моєму житті було багато ситуацій, коли зустріч з людиною була останньо тоді, коли я навіть про це не здогадувалась. Люди йшли з мого життя під впливом різних обставин і  більше ніколи не появлялись в ньому. Це сумно, а разом з тим, це те, що помагає відчути важливість кожної зустрічі.

Відкладіть смартфони в сторону, коли біля вас жива людина. Навіть якщо це найнудніша людина в Світі, в неї точно найдеться парочка історій, якими вона захоче поділитись, або зохоче вислухати ваші. Дайте їй шанс! Цініть старомодні зустрічі, коли руки людей були нічим не зайняті, був зоровий контакт і живе спілкування.

На днях була в ресторані, одному з найдорожчих і найрозкішніших в місті, ми святкували перемогу, наше важливе сімейне свято. За сусіднім столиком сиділо 8 дівчат, місцевих катарійок. Кожна з них тримала в руці телефон і дуже уважно там щось вивчала, переписувалась… Надіюсь вони переписувались одна з одною… В Азії це дуже поширена проблема, азіати йдуть в ногу з часом і разом з тим втрачають відчуття життя.

Я далеко не ідеал в цьому, я була першою з моїх друзів, хто зависав в телефоні, в мене досить рано появився айфон і я не переставала захоплюватись його здібностями… Тільки коли масово побачила смартфонозалежність серед інших людей, зрозуміла, наскільки це сумне видовище  і примусово почала викорінювати цю звичку. В мене періодами було бажання купити собі простенький телефон з поліфонією (як же колись модно було це слово, тепер про нього забули) і просто дзвонити, відсилати смски…

Зимою хотіти літа, літом мріяти про осінню прохолоду, осінню впадати в депресію через дощ… Що це? За чим ми завжди гонимось?

Хтось все життя згадує перше кохання, придаючи йому надмірної важливості, романтичної казковості, ідеальності… Перше кохання було тоді і там, коли ще всі такі наївні і незрілі, коли ще так щиро вірили в любов. І суть навіть не в особливості того кохання, а в нашому ставленні до нього. Все перше завжди надзвичайне, бо перше.

Подивіться навкруги, хто зараз найближче до вас, може саме ця людина заслуговує всього вашого тепла і уваги. Сьогодні вона тут, а завтра може і не бути… Скажіть про все, що є у серці. Якщо у серці пусто – просто відпустіть!

А які стосунки у вас з батьками? Можливо вони не найкращі. Подивіться на батьків очима, якими дивляться на фотографії батьків ті, в кого їх вже нема. Подивіться і полюбіть їх всією своєю любов’ю. Любов батьків – найкращий приклад безумовної любові. Любов дітей – вона така недосконала  часом. Батьків треба любити тільки за те, що вони є, за те, що подарували нам це життя і зробили можливим кожен наш день в ньому. Щира  дієва любов до батьків – це запорука успіху кожної людини!

Живіть моментом, який у вас є, бо він такий унікальний, швидкоплинний і невловимий, як та пісчинка в пісочному годиннику.

Carpe diem! Ловіть момент!

11149441_10205185998222258_8678323178054624991_n

пс: Присвячено моїй дорогій бабусі, яка недавно пішла з життя, жінці, яка не змарнувала жодного дня і гідно прожила 83 роки. Вічна пам’ять…

 

 

 

 



Comments:

Залишити відповідь