День мами…

Татка зранку викликали на роботу. Тому мама лишилась вдома з самого ранку сама. Ну, не зовсім сама, з малюком 6 місяців, з повним умивальником посуду (посудомийка зламалася) і з горою прання (діти вони, хоч маленькі, але бруднять все швидко)

Зібрались гуляти. Точніше, мама подумала, що пора йти гуляти. Але ж малюк того не знав. Не знав, що мама намагається все спакувати, нічого не забути… Малюк лежав у ліжечку, без підгузки, бо мама в нього дбайлива, хоче щоб не запарювався, щоб шкіра дихала і все таке… малюк обпісяв все, а потім ще обкакав в догонку… мама помила, перевділа…

Малюк захотів їсти. Зробила кашку, погодувала. Мало не заснув поки їв, але цікавість до життя у всіх його проявах перемагає будь який сон.

Перед гулянням треба знову поміняти підгузку. Мама розділа маля, хай полежить пару хвилин, поки закине все необхідне в сумку. Не встигла оглянутися, малюк все обпісяв, пора знов перевдіти…

Перевділа, все заправила, схопила сумку в одну руку, в другу маля. Тільки хотіла хапнути дорожнє крісло, як маля зригнуло на мамині капці. Ті самі капці, які колись купив їй татко в SPA салоні у далекому В’єтнамі після напевно найкращого масажу в її житті. Але то було ніби в іншому житті… де можна було лежати 3 години на масажі і нехай весь світ почекає. В цьому житті мама ледве знаходить 10 хв на ранкову каву, це і є її щоденне SPA.

І тільки капці з В’єтнаму нагадують, що ті масажі, то був зовсім не сон))) а тепер ці капці в дитячому бееее. І мама зовсім не засмучується від такого повороту подій. Мама щаслива, що беее приземлилось дуже влучно і жодна капля не впала на підлогу. Мама регоче  сама з себе і зі свого малюка, який так віртуозно підкидує їй все нові і нові завдання. Подумати тільки, здається нічого ж не робиш, просто намагаєшся вийти з дому, протягом вже майже години…

Мама лишає ті капці, вони почекають, а якщо дитя не вивезти надвір зараз, то потім потрібно буде знову годувати, мити, спати… хапає дорожнє крісло, відчуває себе супержінкою, або як мінімум восьминогом: за плечима рюкзак 7кг, в одній руці дитя 9 кг, в другій дорожнє крісло 6 кг. Крісло і рюкзак, хоч незворушні, а дитя ж то виривається…

І так мама виходить в світ. Спускається зі свого піднебесся на парковку. І тут розуміє, що зовсім не пам’ятає де запаркована машина.

І от вона, як той восьминіг, з дитиною, яка вже хоче спати, з дорожнім кріслом і з рюкзаком за плечима, бродить по парковці відтворюючи схему броунівського руху, оминаючи чужі машини і мужчин, які нервово курять в сторонці… а своєї машини все нема… вже думала, що її вкрали, а вона тут як тут, заховалася за стіну.

А потім приходить смс від татка: “в тебе на 8му тайський масаж”…

І все тут, що ще треба для щастя, навіть не так того масажу, як чоловіка, який вміє ловити твої флюїди навіть на відстані десятків кілометрів.

IMG_9765

 

 



Comments:

Залишити відповідь