Катар. Хто тут живе?…

Знову ранковий рейс… Не хотіла летіти, бо дуже далеко і довго, а я ще вся така розморена після Мальдів… І склад стюардес не радував.. Летіла дівчина, яку я знаю, вона з Росії, але зовсім її не люблю. Ще з часів навчання її уникала. От є такі люди, що з перших хвилин знайомства дають зрозуміти, що вони зовсім з іншої планети і так хочеться, щоб наші планеті не пересікались. Але чомусь вони пересікаються… Вже раз літала з нею і тепер знову…

Я того ранку дуже, ну дуже довго виходила зі стану “солодкого сну”… тому і снідала і макіяж повністю робила по дорозі в автобусі… За цей час дівчина ділилась подробицями свого особистого життя, про яке її ніхто не питав, але… Розказувала про нового хабібі (“коханий” по арабськи). Вона давно вже зізналась, що єдина мета її приїзду в Катар – це знайти катарського чоловіка, ні з ким, крім дішдашівців вона не водиться…

Для мене ранок, то завжди якийсь особливий час доби. Якщо їду на роботу на світанку, то люблю мріяти, думати, планувати… А тут “армянське радіо” про хабібі… А він мені подарував гучі годинник, шостий айфон, майкл корс сумку, сині троянди охапками носить, кличе заміж… Я – “угу”, “ага” – суто з вихованості, а сама завершую макіяж, допиваю сніданок… І тут вона вирішила мене вразити – “подарував мені двох гепардів, один, правда, помер вже…” Показує фото тих нещасних тваринок, відео… вони такі маленькі, що ледве ходять… Тому і вмер один…

Такі от забави багатих. Не раз чула про те, що вони люблять купувати маленьких левів, чи гепардів. Бавляться ними, поки ті не підростуть, чи не здохнуть, тоді віддають кудись.

Напевно кожен з нас колись мріяв бути дуже-дуже багатим, мати можливість купити все. Добре, коли люди багатіють внаслідок власної праці, сили характеру, наполегливості. А коли багатство падає на голову, як манна небесна, то страшна біда… Добре навчитись ловити рибу, а не отримати її безмежну кількість просто так.

Катар мені допоміг переосмислити багато цінностей, в Катарі я побачила, що таке класова нерівність, дискримінація у всій їхній “красі”, зрозуміла, що багаті теж плачуть…

От що робити людині, яка з народження має на рахунку енну кількість грошей і до досягнення 18 років щомісяця держава виплачує біля 3000 доларів… Дитина змалечку не знає батьківської турботи і любові. В Катарі важко побачити людей у традиційному одязі (так я розрізняю катарійців від інших арабів), які б несли на руках немовля, які б обнімали свою дитинку, або просто проводили разом час. Катарська типова картина: жінка в абаї, за якою стелиться шлейф парфумів і десь там плентається служниця в піжамі з катарською дитиною. Катарійці зовсім не виховують своїх дітей. Служниця теж не має права на це…

До служниць тут ставлення крайньо погане. Вони тут, як інший клас людей, як раби… Платять їм копійки навіть за українськими стандартами (в Україні няні отримують більше). Одівають їх в піжами блідо голубого, бежевого, рожевого кольору, якийсь такий незрозумілий костюм, в якому треба хіба що в ліжко йти і то десь в лікарні, а не дома, а вони в тому змушені ходити всюди. В ресторані, коли господарі вечеряють, служниця сидить за окремим столиком без їжі і няньчить дітей. В торговому центрі вона носить всі новопридбані пакунки за своєю пані… В літаку, коли господарі летять бізнес класом, їх садять в перший ряд економу. Часом на їхньому лиці можна побачити великі синяки, їх б’ють…

Катарський підліток має право безкоштовно (за рахунок держави) здобути освіту у будь-якому навчальнову заклді Світу! Вав! це напевно найпривабливіший для мене їхній привілей! Але мало хто користається цим правом, зазвичай вони залишаються вчитись тут. А ті, що все таки наважуються поїхати на навчання за кордон, все рівно не мають стимулу важко вчитись в модних вишах, а для чого?… Тому вони вертаються додому, може навіть і з дипломом, але без необхідних знань і навичок, щоб бути конкуретноздатними на ринку праці.

Про роботу їм теж не доводиться переживати. Роботодавці боряться за катарців, бо за законом кожне підприємство зобовязане працевлаштувати певний процент катарійців та ще й забезпечити їх зарлатою на порядок більше спеціаліста тої ж категорії, але іншої національності. На роботі вони себе проявляють, як досить аморфні, пасивні істоти. В них нема стимулу змагатись, витрачати зусилля на свій кар’єрний ріст, вони нікуди не спішать, нічого ніби-то і не прагнуть.

Навіть сам одяг сприяє такій поважній поведінці. Чоловікам потрібно ходити поволі, з гордо піднятою головою, бо головний убір дуже легко може просто впасти. Важко уявити нашого українського чоловіка в такому вбранні в робочий день))) Те саме стосується жінок. Вони носять абаю. Єдина можливість виділитись – це розкішні брендові туфлі за декілька тисяч доларів. В такому вбранні теж особливо не побігаєш. Одяг катарійців не має меж, тому з віком в результаті такого помірного, ненапряжного життя, вони розпливаються… За ожирінням Катар посідає одне з перших місць в Світі.

І що ви думаєте вони роблять, коли жиру стає надто багато? Дієта і спорт? Зовсім ні! Для цього ж потрібні неабиякі вольові зусилля! Тут надзвичайною популярністю користуються різноманітні пластичні операції. Найцікавіша з них – відрізати великий шмат свого шлунка, щоб він став розміром з дитячий… Тоді людина просто фізично нічого не може їсти і пити, взагалі нічого, декілька місяців… Так і худне… При тому ви можете собі уявити в якому стані шкіра цієї схуднувшої людини, виходить ефект шарпея, нуууу словом такий досить нездоровий вигляд))))

Завдяки їм я зрозуміла, що фізична праця просто необхідна для нормального розвитку людини. Якщо повністю відгородити людину від фізичної праці, то людина перетворюється в медузу, аморфне безвольне створіння, яким дуже легко керувати, мозг атрофується, а це найгірше!

Напевно тому тут так добре прижились іноземці. За статистичними даними, які були опубліковані наприкінці минулого року тільки 12% населення Катару складають катарійці. Основна маса населення – це індуси – 24%, та непальці – 17%…

Вони виконують не тільки важку чорну роботу. Немає жодного офісу, жодної установи, в яких би не було індусів. Ці люди збудували Катар в прямому і переносному значенні. Індусам взагалі треба віддати належне: їх всі недолюблюють (напевно в Уркaїні це не так гостро, бо їх в нас нема, але в Катарі це так), але тим не менше вони всюди приживаються, там де добре. Наші рейси в Америку на 98% заповнені індусами, половина з них з американськими паспортами (мене це дивує, бо знаю як важко отрмати візу пересічному українцеві). Вони пробиваються! Вони виживають всюди, навіть в найнесприятливіших умовах, їх життя загартувало.

Катарійця просто нереально побачити з книгою в руках, жодного разу ще не бачила. Але вони постійно втуплені в смартфон, не відривають від них очей, навіть, коли за кермом… тому стаються страшні аварії… Водіння катарійців це взагалі окрема тема, повна зневага всіх, хто не в гіганському позашляховику, всіх приїжджих. Вони нагло підрізають, створюють аварійні ситуації, досить агресивно і зухвало себе ведуть…

Якийсь негативний пост вийшов. Це все через тих гепардів…
Просто вилила душу…

В них є багато й позитиву.

Все таки ми повинні бути їм вдячними, що працевлаштовують десятки тисяч людей, дають їм гарні зарплати, умови життя кращі ніж вдома. Їм теж напевно набридли ці всі “панаєхавші”… Але без таких, як я уявити Катар просто нереально… Життя зупиниться, застигне, як желе 😉

І ще радує те, що тут так спокійно і тихо… Здається, цю країну взагалі нічо не турбує і нічого їм не страшно… Тому в той час, коли українці в колі друзів обговорюють політичну ситуацію, урядові перепетії, тут люди одговорюють погоду. 😉

Всіх з днем Валентина! Миру і любові! Peace and love! І все в нас буде добре!

DSC_0653



Comments:

4 коментарі

  • andios сказав:

    Гарно пишеш, але от вічно якісь трабли зі словом мозок. Вже зустрічав і “мозги” і “мозг” але здається ще ніразу небуло “мозок”)

    А я росіян коли зараз зстрічаю буває то просто відмовляюся спілкуватися і пояснюю чому. Я просто зі свого боку більше нічого неможу зробити щоб люди якось отямились і зрозуміли що насувається велика катастрофа і для них і для нас. Хоча та дівчина певно до Росії має мінімальне відношення)

    Про позитив в катарійцях так і не написала).
    Я в Єгипті бачив в арабів одну рису яка мені просто дико подобалась – вони назагал дуже ввічливі в спілкуванні один з одним і не хамлять однеодному. Це я спостерігав скрізь і в інших країнах таке нечасто побачиш. Але це нестосується випадків коли посвяряться – тоді такий дикий скандал розводять шо ховайся) Може там теж так? Хоча в Єгипті багато хто розказує що вони не араби але це я від коптів-християн чув таке в основному. Але коли питав а чому ж тоді країна називається Арабська Республіка Єгипет – казали ну бо по арабськи говоримо) З мовою взагалі цікаво. В кожній арабській країні свій діалект. Мене всі запевняли що тре вчити класичну арабську бо начебто її всі розуміють і вчать в школі, а на практиці коли я наприклад казав “насафа” (половина) то мене найчастіше ніхто нерозумів поки нескажеш “нус”. Ніби і діалект а на практиці інша мова як десь чешська і російська і так в кожній арабській країні як розумію.

    • admin_miss сказав:

      Так, мені теж мама завжди говорить про граматичні помилки, радить поставити якийсь автокорект. Я думала про це, але зрозуміла, що це буду не я. Мій стиль письма, мова, слова, які я вживають, розкривають мій бекграунд. Я не ідеальна, і мова моя така ж, я ніколи не любила відшліфовувати все під чисту, мені так не цікаво, втрачається настрій, експресія. Це та ж творчість, як в художників: Архітектор накреслить тобі будинок з ідеальними пропорціями, кутами, дуже корисну схему при будівництві. А художник намалює той самий будинок з кривими стінами і в нереальних кольорах… От і я бачу світ своїми кольорами і тільки сепцифічні слова можуть відтворити те, що я бачу. Моя мова жива! Скільки є старих гарних українських слів, які вже віджили, їх дивно вживати в розмовній мові, а скільки різних нових появляється, бо мова – живий організм. Це юристам треба вивіряти і зважувати кожне слово, все має бути супер ділового стилю. Це дуже круто, честь їм і хвала! Але ти точно не сядеш в вільний час перечитувати їхні дописи. Тому я рада, що не юрист, пишу тут все із характерними мені словечками і отримую від того масу задоволення, ще люблю видумувати нові слова, бо ті, що існують не відтворюють те, що хочу сказати… Тому мозги))) Мізок точно не буде))) неприжилось поки в мене це слово, може не доросла;)))

      Я з росіянами-пасажирами спілкуюсь виключно по-англійськи. Був якийсь переломний момент, коли я відмовилась переходити на російську, хоч в компанії я рашн спікером вважаюсь. А вони не надто переймаються тим, що покидають кордони матушкі, всюди і до всіх спілкуються російською… В мене занадто упередженен ставлення до них, намагаюсь подолати це. Часом можна сплутати їх з російськомовними українцями, але я переважно не помиляюсь, бо зовсім інша поведінка: ввічливі адекватні люди, інший вираз обличчя, відношення до алкоголю, до персоналу, переходять на англійську, навіть стиль одягу… Тоді бачу, що наші;) Не знаю, може це вже себе накручую, але такі мої власні спостереження.

      Про позитив Катару я писала раніше і ще писатиму. Я люблю Катар, саме тому затрималась тут так на довго. Просто захотілось показати іншу сторону медалі, ту, про яку мало хто знає.

      Тут єгиптян не надто поважають, вони якраз із найменш ввічливих. А загалом, араби справді досить толерантні. Напишу ще про це;) А мова – так, вони по акценту розуміють з якої арабської країни походить людина, я розумію це по зовнішності.

  • Andios сказав:

    Та я ж сам недуже неграмотно пишу) Мені якраз і подобається в тобі нетещоби повна відсутність, але невеликий такий рівень конформізму)
    І проти “мозгів” я впринципі нічого немаю і “мізки” мені теж неподабається, але от “мозок” якнамене нормальне слово)

    • admin_miss сказав:

      Так, мозок нормальне! Я згадаю про мозок при нагоді 😉 Просто “мозок поплавився” не так різко звучить, як “мозги поплавились”, а я хотіла, щоб було більш яскраво 😉

Залишити відповідь