Мої льотні рекорди

FullSizeRender

Найбільша кількість годин в небі – 101

В липні я поставила свій рекорд – 101 година  проведена в небесах за місяць.

Що означає літати 100 годин?

Це означає, що будуть довгі рейси і буде як мінімум тиждень під ряд, коли прилітаєш додому тільки, щоб поспати і перепакувати валізу. Часу на щось більше – прання, прибирання, скайп, спорт, готування їжі, продуктовий шопінг – просто нема.

IMG_9988

Це означає приземлитись в Доху в 11 годині ранку і в 22:40 вже знову сідати в автобус на новий рейс. Спочатку все ніби нормально, а на останніх рейсах мозок працює в заторможеному режимі. В нас є навіть спеціальна можливість репортити фатіг. Але ми це не робимо, всі гоняться за грішми (наша зарплата залежить від кількості годин в небі), або ж як я – за рекордами.

В результаті мого рекорду я прилетіла в Даку (Бангладеш) і проспала там десь 18 годин з перервою 4 години, щоб повечеряти-поснідати (не знаю, як правильно назвати прийом їжі, який хоч і перший сьогодні, але в 6ій вечора за місцевим часом) … Але правило своє не порушила, навіть в Даці я вийшла не тільки з номеру, але й з готелю. Наважилася перейти дорогу в божевільному хаотичному русі машин і дойти до ресторану. Хоч, чесно кажучи, заставила себе, бо відчувала, що дуже ослабла, імунітет знизився. Та не могла упустити можливість сфотографувати чудасію. Я багато бачила за час своїх подорожей, але бангладешським жителям все таки вдалось мене вразити…

Тут і в театр не треба ходити, щоб побачити шоу. Ну де ще, як не в фільмах про Чака Нороіса, можна побачити, як людина вилазить на дах автобуса через вікно в той час коли він на швидкості їде по шосе? Неймовірно, але правда! Дака наповнена Чаками Норісами. Саме таку картину ми спостерігали вдосвіта коли їхали з аеропорту в готель.  Не то йому тісно стало, не то хтось його образив, а може просто захотілось покурити… Не довго думаючи, вправно через вікно (в автобусах вікна без скла) викарабкався на дах, вмостився зручно і життя налагодилося…

 

FullSizeRender

Липень був повен контрастів.

Був сонячний розкішний Лондон з його найбільшим в Світі квітковим шоу, кабріолетом і моїм найкращим лейовером.

Потім була тепло-волога Куала Лумпур з Мар’янкою.  Так любимо зустрітись хоча б на сніданок, якщо час не дозволяє більше, і говорити про все, про те, що було, що буде і є… Завели цю традицію на нашій офісній кухні  5 років тому назад, коли ще все було зовсім інакше. Дві офісні мишки ділились мріями про життя і подорожі. Тепер вже ділимось враженнями, як мрії втілились в життя.

Був Янгон, такий метушливий, хаотичний, дешевий і такий бідний, занедбаний… В Янгоні дуже голосно каркали ворони і в повітрі стояла невиносима волога парникова спека… Янгон пропитаний запахом, який мені нагадував Індію, не люблю цей запах. В Янгоні був золотий храм, який дуже різко контрастував з загальною картиною міста.

А потім знову був Лондон розкішний, з королівським замком, кабріолетом, виставою Les Miserables… В Лондоні стільки всього! А часу дається так мало, тому додовиться жертвувати сном, а потім вертатися в свій номер в готелі і валитися з ніг від кількості емоцій і перевтоми. Кімнати в нашому лондонському готелі дуже маленькі, такі готелі стоверені суто для сну, коли змучений, відкриваєш валізу тільки, щоб найти зубну щітку і піжаму, а потім поринаєш в сон в зручному ліжку…. Маленька коморка – ідеальне місце для сну…

А потім була Дака з чудесами на вулиці і з величезними кімнатами в прекрасному дорогому готелі. Сніданок в готелі в Даці був в 2 рази дорожчий, ніж в Лондоні.

Потім знов була Куала, Мар’яна, безсонна ніч і море балачок.

А на завершення був Бангкок на 16 годин, щоб зняти стрес масажем і смачною їжею. В Бангкоці не було ні сил, ні часу на те, щоб вийти з готелю (лейовер всього 16 год). Хоча і дуже хотілося…

Мій липень в одному фото виглядав так:

IMG_8679

Коловорот подій, емоцій, міст, країн…

В номінації найдовший лейовер і найоригінальніше лікарняне перемагає Париж. Саме там я зависла на тиждень. Все сталось після затяжних лікарняних в Досі, про які я вже писала, після модної спеціалізованої клініки, де доктор мені сказав, що вже здорова і можу летіти. “Ви впевнені, доктор?” Спитала я тоді. Сказав – так! “Точно – приточно?”, перепитала я. Він засміявся і сказав “іншалла” (це таке арабське слово, озачає “якщо на це воля Аллаха” і використовується там, де не хочеться брати на себе відповідальність, тобто всюди;)… Я повірила, та й дома вже так набридло сидіти і дали мені зразу Париж, а мені так захотілось макарунів…

В результаті більшу частину польоту я помирала від страшної головної болі, але виду не подавала, не люблю робити драму. А при посадці було справді страшно, думала грош ціна тій роботі, якщо я пошкоджу свій слух через неї. Правило на замітку: не сідайте в літак, коли закладені вуха, чи ніс. Я знала це правило, і вуха вже й не були закладені на землі, а от в повітрі сталось ЧП…

В готелі я пробувала заснути (це було в період мого місяця безсоннь, коли сон був справжнім подарунком долі і приходив в найкращому випадку після світанку і після 7ми годин перевертання з боку на бік). Заснути не вдалось, мама насварила по скайпу, щоб йшла до лікаря негайно. Довелось серед ночі їхати в пустий холодний термінал паризького аеропорту в госпіталь. Там мене м’яко кажучи, зустріли негостинно. Ледь побудила їх всіх, потім ще треба було їх переконувати, що огляд мені потрібен негайно, а не завтра зранку. Лікар не приховував свого сонно-незадоволеного стану, дивився на мене як на наглоту, яка посміла потривожити його сон… Коли вимірював тиск в вусі, то кнопки на апараті переключав тим же пристроєм, що запихав у вухо…а для чого пальчики перетруджувати?

Іронія долі: добра половина моїх робочих годин саме в нічний час, не зважаючи на втому, ми не маємо права і на хвилинку закрити очі, коли працюємо, і пасажири отримують їхній 5ти зірковий сервіс в будь-який час доби, хоч які б виснажені і перевтомлені не були, сумлінно виконуємо свої обов’язки… А тут таке ставлення від того, хто давав клятву Гіппократа… було сумно, самотньо і холодно…

Лікар беземоційно виніс вердикт, що мені літати не можна ще 7 днів… Перша моя думка: я не маю, що вдягнути, друга: треба привезти маму…)
За це все “задоволення” (огляд) з мене здерли 100€…

На другий день купила мамі квитки, на третій день прилетіла мама. Тут і здійснилось моє бажання хворіти біля мами, так добре! І головне,  здійснилась мрія – показати мамі Париж. На четвертий день мені вже було набагато краще, ми поїхали в місто. В той день ми пішли на екскурсію…

IMG_4265
А потім я вирішила перевірити діагноз лікаря, пішла в швидку допомогу. Посеред Парижу, через дорогу від Нотр дамм, Urgente (швидка допомога). Справді вразив своєю турботою. Там мене дослідили від А до Я. На огляді сказала, що серце болить, то вони посадили мене на візок і вставати не дозволяли. Це аж підняло мені настрій! Всюди мене возили, на рентген, аналіз крові, як в американському кіно;). Потім посадили чекати 2 год поки результати будуть готові. Я сиділа в коридорі в своїй калясці, яка стояла в ряд з іншими калясками, час від часу оглядалась, щоб “провідати” сусідку ззаду. Сусідка спереду була менш привітна, або більш травмована,  не оглядалась.

Час-від-часу поліція приводила по-під руки якихось хуліганів. Не знаю, що ви дивитесь в Парижі, а я споглядаю поліцейських в госпіталі, які знудившись чекаючи хулігана читають книжки… Так мило! Хлопець з книжкою в руках завжди для мене в 2 рази симпатичніший;)

Я теж найшла залежану книжку на айфоні і прочитала мало не половину. Так добре, коли немає доступу до інтернету! (хотіла б вам показати фото поліцейського з книжкою і сусідки, і моє селфі в калясці, вони, звичайно в мене були…Але пару місяців тому я випадково залила свій макбук водою і втратила всі архіви фоток за весь період моїх подорожей по Світу. Макбук згнив, частина фото ще на стадії відновлення, але це вже тема для зовсім іншої розмови…а поки маємо, що маємо)

Лікарка сказала, що все зі мною добре, але підтвердила, що літати декіла днів ще не можна.

На п’ятий день ми святкували з мамою 8 березна на Монт Марті, навіть попали на недільну службу в Сакре Кер.

IMG_4345

На шостий день ми побачили Джоконду та інші шедеври Лувру і побачили зблизька Ейфелеву вежу, куди ж без неї?!

IMG_4423

Хочете за 3 дні побачити Париж? Запитайте мене як, я складу вам маршрут, але будьте готові до активного “відпочинку”.;)

На сьомий день відправила маму додому, а мене доставили в Доху в бізнес класі одного з найсучасніших літаків в Світі – Аеробус 380. Навіть моєму вуху було добре в таких умовах летіти в пустелю;))

IMG_4447

Найбільша кількість Special Meal – 205

Оскільки я літаю в 5ти зіркових авіалініях, які тепер навіть визнані найкращими в Світі, то наша компанія просто із шкури пнеться, щоб втриматись в числі перших серед інших конкурентів. Вже не знають, що й придумати, щоб догодити пасажирам.

Якщо раніше політ літака прирівнювали мало не до чуда науки і техніки, потім це був спосіб пересування з пункта А в пункт Б. То тепер літак сприймається пасажирами, як парк розваг, ресторан, готель…. Якщо не працює Вайфай, чи телевізор, чи кондиціонер не достатньо холодить, чи навпаки занадто сильно… у всіх земних і небесних бідах звичайно винна стюардеса… Але найгірша трагедія, коли на борту закінчилась курка… Це одне з моїх авіаційних відкриттів. Виявляється, 80% людей жити без неї не можуть, а тим більше літати… (але це теж тема для іншої розмови;)

А в нас на борту, щоб догодити найвибагливішим пасажирам, існує 23 види special meals. Серед них тільки вегетеріанських 6 видів (вегетеріанський, азіатський вегетеріанський, східний вегетеріанський, без молочних продуктів, сирі овочі, фруктова тарілка)… І воно то ніби й круто придумано, завбачливо, але є рейси на яких літає недопустима кількість найвибагливіших… Це всі індійські сектори плюс американські польоти, які теж на 90% наповнені індусами. Вони замовляють цю спеціальну їжу не завжди навіть усвідомлюючи що воно таке, думають, що як не замовлять, то їх взагалі не нагодують. Замовляють азіатську вегетеріанську (яка приготована за індійськими рецептами), потім сваряться, не хочуть брати, кажуть, що вони не азіати… Замовляють вегетеріанську, потім просять курку… Замовляють індійську їжу, потім просять вегетеріанську… А в багатьох випадках просто махають головами, коли їх питають, що вони бажають: курку чи веджетеріан? махає – не то “та”, не то “ні”… (хто не бачив як індуси махають головами заютюбте, воно того вартує, використовується у дуже багатьох випадках і має море значень…)

Загалом, я думаю їм немає надто великої різниці, що їсти, мало хто з них дуже строгий вегетеріанець. Але нам своїми замовленнями вони створюють справді божевільний політ. Так на рейсі в Доха – Бомбей в літаку, який вміщає 293 пасажири в економ класі, було 205 special meal… Дівчата, які працювали на кухні мало з розуму не зійшли, щоб все це розсортувати, порахувати і правильно роздати.

IMG_8747

Найбільша кількість дітей на борту – 110

Рейс Амман (Йорданія) – Доха на початку осені минулого року – 110 дітей (в Боїнгу, який вміщає 293 пасажири). Цей рекорд ще ніколи не було побито. В той час загострилась ситуація в Палестині, їх дуже сильно бомбили і вони були в новинах кожен день. Тоді я подумала, що це мабуть жінок і дітей відсилають подалі від того лиха. Можливо, це одна з причин. Літак був наповнений жінками з дітьми. Дуже мало чоловіків. В кожної жінки по 2-3 дитини. Справжній дитячий садок. Я люблю рейси, де багато дітей, бо в дітей найкраще розвинено почуття гумору і в них дуже велика любов до життя, від них йде море позитивної енергії. Хоча, коли це арабські діти в такій кількості, то такий політ теж стає випробуванням;) Але ми його успішно пройшли. Дітки попались слухняні.

Найдовший політ – 19 годин

Ми летіли в Сан Паоло (Бразилія). Найдовший рейс наших авіаліній – 16 годин. Все було добре, ми планували всі разом піти на вечерю… Сіли на місця, пішли на посадку і тут почалась страшна турбуленція…Така страшна, що я підскакувала на своєму кріслі (хоч була міцно прищепнута), закриваючи при цьому очі від страху… Пасажири кричали… Ми переглядались один з одним і все таки продовжували говорити, намагались жартувати… Мені пощастило сидіти в хвості літака разом з ще 4 стюардесами. Бо тим, хто сидів в кабіні навпроти пасажів перепала явно не проста роль – сидіти і тримати “Покер фейс”, коли всередині все перевертається. А пасажири ж дивляться в першу чергу на реакцію стюардеси, щоб зрозуміти, наскільки серйозна ситуація…

В результаті ми так і не приземлились… Вже перед самою посадкою, капітан підняв штурвал і круто пішов на взліт. Потім кружляв, щоб піти на посадку, але аеропорт закрили у зв`язку з поганою погодою. Йшла 17та година рейсу… Ми полетіли в Ріо-де-Жанейро… В нас закінчувався бензин. В Ріо летіти десь годину. Приземлились там, щоб заправитись. Пасажири почали сваритись, що не хочуть далі летіти, дехто летів якраз в Ріо, просились вийти, казали, що самі відкриють двері… І нам після 18 годин роботи довелось ці всі бурні емоції втихомирювати, хоч самі вже ледве тримались на ногах. Через годину – півтора в Ріо ми знову полетіли в Сан Паоло. Цього разу приземлились… Загальна сума рейсу вийшла більше 19 годин… Ніхто вже вечері не хотів, всі розбрелись по номерах спати, перед тим подякувавши Богу за ще одну успішну посадку…

Це навіть добре, коли життя так часом “потрясе”. Воно допомагає розставити пріоритети, переосмислити і глянути на все під іншим кутом…

 

Почала писати цей пост ще в липні. Поки дописала вже закінчився перший тиждень серпня і я вже йду на новий рекорд – 120 годин цього місяця по плану, наші найкращі в Світі авіалінії не хочуть без мене літати…  Хто-зна може цього місяця з’являться нові рекорди…  А на сьогодні це все:)

 

 

 

 



Comments:

3 коментарі

  • Andios сказав:

    Нехочу здаватись занудою, але радив би тобі, тимбільше якщо є така можливість не брати надто багато навантаження. Всетаки здоровя це дуже важливо і невартує грошей чи трохи більше вражень.

    А так цікаво. Цікаво як складеться твоє життя далі) Таке деколи враження що ти нехочеш звичайного життя, але ще сама докінця незнаєш якого ж хочеш.
    Але в будь-якому випадку ти красива, оригінальна і активна дівчина і в тебе
    точно все буде добре)

  • admin_miss сказав:

    Дякую за побажання! Я згідна, пора трошки збавити темпи, я над цим працюю;)
    Звичайне життя мене лякає, завжди хочу чогось надзвичайного)))) бо розумію, що воно однеі має бути яскравим!

  • Andios сказав:

    Ну я про то і кажу). Складно уявити що зараз ти покинеш цю роботу, знайдеш чоловіка який захоче одружитись з тобою, знайдеш собі дім, влаштуєшся на роботу яка тобі не буде заважати народити і виростити дітей – все те що робить переважна більшісь жінок. Я взагалі немаю уяви як в твому випадку це все могло би виглядати) Бо таке враження що саме від цього ти і втекла)

    Це я ж пишу не для того щоб заплутати тебе ще більше – просто цікаво можа ти хоча б маєш ідеї як могло б виглядати “яскраве життя” )
    Я б теж таке хотів)

Залишити відповідь