Повернення в пустелю

Сиджу в кав’ярні наповненій арабами на першому поверсі готелю, в якому живу. Всі офіціанти з Філіпін, а на екранах “Адмірал” і геніальний Хабенський. Дивлюсь по сторонах – я тут єдина дівчина, для них я блондинка з голубими очима, хоч насправді я руса і очі зелені. Як би там не було, для них я – екзотика, тому багато очей ловлю на собі. Запах тут не з тих улюблених, в кав’ярні має пахнути кавою, а тут запах якоїсь смаженини нездорової, але музика гарна, вона рятує ситуацію.

Я хочу писати, хочу фотографувати для своїх постів, але вордпрес мене ущемляє, я знов перелімітила ліміти, як колись на ЖЖ, тепер треба щось нове замовляти, якісь там пакети, різні формальності, це те, що вбиває інтерес. От би хтось це робив за мене, вирішував недівчачі питання… в шкільні роки я мріяла, щоб хтось завжди носив мій портфель, не дівчача це справа;)

Я вернулась в пустелю. Це була тривала боротьба, не моя війна, в якій я тихо відсиджувалась на нейтральній території, максимально поглинаючи свіже рідне повітря на повні легені. Боротьба не за пустелю навіть, а за новий етап життя, який вже давно заслужила. Жодна перемога не була б такою цінною, якщо б їй не передувала довга виснажлива боротьба, така, що вичавлює всі соки і сил вже немає йти далі, а потім виходить сонце. Це сонце яскравіше, ніж було б у звичайних умовах, і все навколо набуває насиченіших кольорів, воно набуває зовсім іншої вартості.

IMG_1322

Так і моє поверенная в пустелю. Речі, які б раніше дратували, тепер радують, справи, які раніше були рутинними, тепер видаються особливими. Не знаю як довго протримається цей стан, побачимо наскільки хороша моя пам’ять.

Цікаво повернутись в те саме місце і побачити його зовсім під іншим кутом, потрапити в зовсім нову площину. Доха раніше була містом стюардес, вони були всюди, все повітря було просякнуте роботою. Тепер за майже 3 тижні перебування тут, я ще не побачила жодного автобуса стюардес, раніше здавалось вони були по всюду.

Доха – це місто,  де компанія хлопців в традиційному білому вбранні (дішдаш) себе комфортно почуває  в шоколадному кафе, вони там п’ють мілкшейки з трубочок і заїдають їх гарячим топленим шоколадом. В кожного в руці телефон, тишина і спокій.

Тут дівчата, які працюють в державних установах, мають ідеальний макіяж, спокійний погляд, бездоганну шкіру. Вони б мали вас бісити, бо роблять багато помилок і рухаються неймовірно повільно (як в мультику Зоотрополіс). Але на них неможливо злитись, ними хіба що захоплюватись;)

Найцікавіші люди тут для мене – це катарійці, не перестають дивувати. Відкрили в Досі нову зону, яка нагадує Європу, з кафешками, деревами, квітами, магазинами… Там дуже приємно погуляти. Катарійці приїжджають туди на своїх модних тачках і влаштовують безперевне автошоу, намотують круги, не виходячи з машин, з вікон завжди якесь кумедне створіння – чи то собаки, чи то діти напів випадають. Це весело споглядати. Вони такі інші! Це просто паралельна реальність.

FullSizeRender-2

Користуються попитом теж ретро-машини. Як наприклад цей старенький міні купер. Їх було два, в кожному з них по 4 хлопаки, на вигляд – рослі тінейджери, катались собі по нашій модній новій зоні. (ця зона тепер для нас, як центр, хоч і знаходиться на штучному півострові на окраєні міста)

FullSizeRender-4

В Досі все розділено на жіноче і чоловіче. На днях мене навіть попросили пересісти з чоловічої зони очікування в шумній людній державній установі. Я навіть не знала, що там зони є. Жіноча зона була набагато меншою і спокійнішою, жінок тут мало, багато вільних місць. От так, як в школі, нас з чоловіком розсадили:)

Нам навіть не дозволяють ходити в один і той ж спортзал. Він ходиь в чоловіче відділення, я – в жіноче. Хоч обидва вони переважно пустують, але займатись спортом все таки треба окремо. Ну і добре, хай представники чоловічого роду бачать тільки результат всіх наших старань в залі, плюс можна селфі наробити без лишніх критичних поглядів;)

Декілька днів в нас були щедрі проливні дощі, всі дороги затопило, дахи почали протікати, в Досі появились нові звуки – звуки зливи і нові відтінки – хмарно-сірі. Воно цікаво, але головне, щоб не надто довго; тут сонце – це основна “фішка”, це те що додає енергії, життєрадісності, відчуття відпустки кожного дня. Після дощів почалась справжня спека +28 в тіні (але здається більше, якось так по-справжньому припікає). Ще є місяць, щоб набратись мужності і пережити катарське літо, вже четверте в моїй колекції.

Я планую в найближчий час розібратись з технічними моментами і продовжити писати, правда, ще не впевнена про що було б цікавіше: про Катар і наше тут життя, чи далі продовжувати тему подорожей і захмарного життя стюардес. Буду вдячна за поради! Гарної всім весни!

 



Comments:

1 коментар

Залишити відповідь