Про медицину в Катарі

Як я вже писала в попередньому пості, божевільний графік польотів і не менш божевільний ритм життя призвели до того, що я захворіла, перестала літати. Пропустила Куалу-Лумпур з Мар’янкою і улюбленим перукарем, тому далі запускаю коси… Пропустила Джакарту з омріяним масажем і іншими СПА… Це найдовша пауза в Катарі, ніколи тут ще так довго не хворіла.

10 днів тому заклало вухо…

За той час була в 3ох лорів, 3 рази була в швидкій в загальних лікарів, відвідала 3 різні лікарні по декілька разів. Кожного разу мені ставили нові діагнози, виписували нові ліки, казали не пити ліки, які виписав попередній лікар. В результаті стан мій тільки погіршувався.

Тому сьогодні на правах постійного клієнта розкажу вам про медицину Катару.

Загалом сам процес відвідування лікаря мені подобається. Тут гарно працює медичне страхування. Я вибираю собі клініку на власний смак (оскільки живу біля Доха Клінік, то вибір мій переважно падає на неї в першу чергу), приходжу, даю картку страхування, підписую форму, мені дають номерок, я сідаю чекати.

Прийом в лікаря в банальній не гламурній Доха Клінік 150 ріал (1 дол = 3,65 ріал), в модних приватних клініках 400-500 ріал (але це тільки прийом, потім вони ще доплюсовують за різні тести, тому останній візит в лора обійшовся в 1400 ріал).

В поліклініці висить екран, на якому я можу прослідкувати, як просувається моя черга, скільки ще людей переді мною.

Що приємно здивувало, тут ніколи немає запаху лікарні, поліклініки. Не знаю, як їм це вдається, але ніякого запаху взагалі, тільки час-від-часу шлейфи духів.

Переважно є спеціальні зали для очікування жінок, окремі кімнати, там завжди менше людей, чоловікам туди не можна й ногою ступити )))

Деколи ця дискримінація мене дуже радує, як наприклад в дубайському метро в час-пік…

IMG_0930

Коли я ще була новенька в Катарі, не достатньо поінформована про особливості культури поведінки на Близькому Сході, то мала необережність в поліклініці сісти на дивані біля чоловіка в дішдаші. Прийшла його жінка вражаючих розмірів одіта в аббаю, приказала йому пересісти з характерним для приказу жестом руки і сама сіла на його місце біля мене. Вигляд обличчя в неї при тому був дуже войовничий, закарбувався в пам’яті на довго і став гарним ілюстратором ставлення місцевих жінок до молодих дівчат з Європи.

В модних клініках є безплатний вайфай))) в тій, що за 500 ріал (Алахлі) – без паролю і дуже швидкий, за 400 ріал (Маграбі) – був пароль і повільний Інтернет. В простих клініках можна просто почитати книжку, бо чекати доведеться близько години, деколи дві, а то й три.

Про пана зі столиком, який роздавав чай-каву в Алахлі я вже писала в попередньому своєму пості. В Маграбі порадували ще більше. Пан підходив особисто до кожного щопівгодини, приймав замовлення і приносив чай-каву на підносі.

Я знову сіла в жіночій кімнаті, бо тут дуже затишно спокійно (будучи жінкою, я маю право сидіти як в жіночій так і в чоловічій залі очікування).

IMG_0086

І з неї підглядала за загальною залою, з-під тишка робила це фото))) знаю, це не гарно, але місцеві не люблять, щоб їх фотографували, а як іншим чином передати вам обстановку.

IMG_0087

В жіночій кімнатці був Коран і килимок для молитви, який одна з жіночок успішно використала. Килимок – це щось новеньке, вперше зустріла його в клініці. А Коран вже бачила.

Мусульмани моляться 5 раз на добу у спеціально визначений час. Приходить час молитви, і весь світ зупиняється, вони зовсім не звертають уваги на навколишню обстановку і схиляються в молитві спрямувавши своє тіло до Кабби. Раз їхала на ранковий рейс і бачила, як поліцейські зупинили машину серед траси і на острівці безпеки молилися. Уявіть, яка велика сила цієї молитви! Неймовірна сила вже тоді, коли багато людей моляться одночасно разом, як наприклад в церкві. А якщо це все спрямовано в одну точку, в один центр, виходять концентраційний круги, які нагромаджують дуже велику кількість енергії. Навіть навколо Кабби вони ходять кругами. Це все фізика, це навіть не релігія. Як придати нематеріальній думці реальної сили.

Ой, шось понесло мене)) Просто в одній із лікарень в чоловічій зоні очікування безперестанку транслювали пряме влкючення з Мекки, а я сиділа і думала, чому так в цій релігії… Але вернемось в лікарню))

Цей процес чекання, хоч і довгий, але досить приємний.
Я читаю, розгладаю людей, блукаю в неті, от навіть цей пост написала;)…

Потім медсестра (в 95% випадків – філіпінка, рідше – індуска) покличе в кімнату огляду. Там запитає, що турбує, зміряє тиск, температуру, вагу… Це роблять завжди, не залежно від того, до якого лікаря ви прийшли. Температуру міряють в роті, спеціальним приладом, без ртуті. Потім знов відправляють чекати. Через деяекий час викликають до лікаря.

Цей етап я найбільше не люблю, він найкоротший і якийсь неефективний як на мене.
Дохтор питає, шо ся стало. Я йому викладаю суть питання. Він якось і не слухає ніби, якщо це чоловік, то часом посміхається цікаво, жінки набурмочені переважно. Огляд триває 5 хв. Без жодних коментарів лікар вручає список ліків. В тому переліку завжди знеболююче і в 85% антибіотик. Це їхні улюблені ліки. Я кажу: – Дохтор, мені не треба знеболююче, мене нічо не болить, в мене … /очі сухі, вухо заклало, голова паморочиться/ (вибрати необхідне). А він мені: – Нічо страшного, тримай на всяк випадок. Так за два з гаком роки в мене зібралась ціла колекція знеболюючих, яких Бог милував, так і не довелось ні разу вживати. Антибіотики – це панацея арабських лікарів і клінік нищого класу, в гламурних мене лікували більш поблажливо, більше слухали, більше пояснювали, проте на кінцевий результат це мало вплинуло…((

Одного разу взагалі був безпрецендентний випадок, коли я пояснювала лікарю своє захворювання, як воно виникає, як протікає і як від нього лікують. Це сталось в моднішому, ніж Доха Клінік, Американському госпіталі, в якому, крім назви немає більш нічого американського. Медсестра філіпінка набагато більше орієнтувалася, ніж лікар араб. Це була нічна зміна, один лікар на прийомі….видно поставили якогось двієчника… Тоді я зрозуміла, що в Катарі теж успішно купують посади.

Так, за тиждень хворіння в мене зібралась міні аптечка)) треба би вже якийсь підпільний бізнес організувати, не знаю що з тими ліками робити тепер.

IMG_4207

А почалось все з елементарно закладеного вуха

Ліки теж беру по страховці. На кожній упаковці прикріплюють стікер з написом в якій дозі, скільки раз на день і як довго вживати.

Тут мені так не хватає лікарів, які приписують парити ноги, різні капельки на травах, контрастні душі. Щоб сіли, вникли, поговорили, найшли корінь проблеми і запропонували оптимальний варіант її вирішення…

Ніколи не забуду лікаря, до якого ми ходили з мамою давним-давно, коли я ще була маленькою і жила в Рясне. Звичайний районний лікар в простій державній поліклініці. Не пам’ятаю, як його звали, але по вигляду нагадував мого тата, ніби й з сивим волоссям, але видно, що повен здоров’я і енергії, і голос в нього був гарний, заспокоював, як звук тромбону)). Після огляду першим пунктом в його рецепті була завжди калина-малина. Так і лікувались, пили чаї з трав, парили ноги, лимон, часник, цибуля… Скучила за такими лікарями! А ще скучила за хворінням вдома… То був, як курорт: тато привозив фрукти, які я йому замовляла по телефоні, мама носила чаї, таблетки, готувала всяке смачне, моє улюблене… Стільки уваги і турботи… Тепер це все доводиться робити самій. Зворотня сторона медалі самостійного життя. Але і вік вже не той, щоб батьки мене няньчили))

Тому пішла в магазин і накупила красоти

IMG_4196

Тато довго сміявся, коли побачив ці фото, сказав, що не даремно я ходжу в ті музеї сучасного мистецтва, галереї )))

Так і живемо, хворіємо, лікуємось, не падаємо духом, бо, кажуть, все буде добре!



Comments:

Залишити відповідь