Про правила авіакомпанії

Так як і мудрі жінки не виносять брудну білизну з дому, так і я не хотіла розкривати закулісне життя своєї роботи в авіалініях.

В мене звичка писати про все хороше, захоплюючі пригоди, приємні спогади. Дехто думає, що життя моє схоже на казку, все так легко, позитивно. Насправді, за все хороше доводиться платити, воно дається не, як манна небесна. Все відбувається, як закономірна послідовність подій. Життя ніби перевіряє тебе на міцність, перед тим як допустити на новий левел гри, або перед тим як подарити якийсь бонус. Періоди, які були найважчі, коли так хотілось, щоб було воно простіше, ті періоди скерували мене там, де я є, виховали характер, і далі виховують, вони найбільше мене вчили.

Краще б напевно було показати один тільки гламур моєї професії, краще б вона була такою загадково-казковою… Але я вже не раз обіцяла розказати детальніше про правила, розказати про особливості роботи саме у цій авіакомпанії. Настав день привідкрити завісу.

Сьогодні я розкажу вам про правила компанії.

Нам говорили, коли вербували в Катар, про законодавчі вимоги мінімум ресту – відпочинку перед рейсами. За законом це мінімум 11 годин. Компанія  йде дальше, дає більше – 12 годин обов’язкового відпочинку перед кожним рейсом. Нам пояснили про необхіднійсть цього правила, і воно все звучало досить логічно. Всі дівчата свідомо погодились на таку умову, але далеко не всі розуміли, як саме воно буде відбуватись на практиці.

Ще нам казали, що в середньому в місяць ми літаємо 90 годин. Тут мається на увазі години в небі. В авіації це – час від “чокс оф” до “чокс он”.  “Чокс” – це такі резинові чорні штуки прямокутної форми, якими фіксується колесо літака після парковки. І коли вже всі на борту, двері закриті, літак готовий до взльоту, “чокс” забирають і відбувається “пушбек” (“push back”), літак дає задню, і виїжджає на взльотну смугу. От саме, коли забирають цей чокс з-під колеса, саме тоді починають рахуватися наші фактичні льотні години. А автобус з-під дому забирає стюардес в повній бойовій готовності приблизно за 3 години до “чокс оф”. Тобто до  90 годин треба додати кожен раз по 3 години (в які входить брифінг, підготовка літаку до польоту).

А перед цими трьома годинами треба ще додати кожного разу по 12 годин мінімум ресту, протягом яких потрібно примусово сидіти вдома, відпочивати. Роботодавець дозволяє нам покинути приміщення будинку на 1,5 години тільки для того, щоб забрати форму з хімчистки, купити продукти, піти до лікаря. Нам це все чітко перераховували на навчанні перед польотами. Гостей приймати в цей час теж заборонено.

Це означає, що якщо завтра в 8ій ранку в мене рейс, а сьогодні я вихідна, вихідний мій закінчиться в 5 годині вечора… Найбільше це правило дратувало, коли їдеш у відпустку і зобов’язаний повернутись на день раніше, тільки тому, що після відпустки поставили якийсь вранішній Бахрейн. Тобто вдома потрібно бути в п’ятій вечора. І нікого не хвилює, що літаки з мого рідного міста всього декілька разів на тиждень летять і треба добиратись з пересадками і прилітає літак біля 1 ночі… Так кожна моя відпустка була коротшою на день. А до рейсу, який тривав 30-40 хвилин, мене зобов’язували готуватись 12 годин.

Але найцікавіше, що це правило стосується не тільки рейсів. В мене склалось враження, що шефу компанії дозволили завезти таку кількість дівчат в консервативну мусульманську країну, зобов’язавши його придумати, як максимально обмежити наше перебування на вулицях міста. Тому наш мудрий шеф поширив правило “мінімум ресту” на будь-яку передбачену розкладом “службу”. Тобто це і зустрічі з менеджментом, де треба було просто сидіти у великій аудиторії і слухати промову, це і навчання, яке могло тривати 15 днів під ряд, це і поїздка в посольство США для подачі документів на службову візу… Все-все, що прописано в розкладі передбачає собою мінімум рест 12 годин перед пікапом.

Це означає, якщо навчання починається о 6ій ранку, то автобус забере мене десь 4:50 (розклад автобусів вивішували кожен день о 16 год, тобто до 16 год про те, коли починається мінімум рест сьогодні, могла тільки зогадуватись). Тобто вже з 16:50 попереднього дня я мала бути вдома. А якщо це 15 днів під ряд, то все що я могла побачити в цей період,  це тільки навчальний корпус і моя хата.

А могло бути, що навчання починається в 18 год і до 01 ночі, а вже перед 5 ранку починався мінімум рест.

Надіюсь ви не заплутались в цих всіх підрахунках, бо навіть ми часто плутались. А для тих, хто прогавив мінімум рест – догана, звільнення. Компанія часом робила рейди, перевіряла поголовно всіх дівчат в окремих будинках і одним махом звільняла 40-50 людей.

В перші 2 місяці в  Катарі нам взагалі не дозволено було покидати будинок після 22 год не залежно від того, коли починається мінімум рест. Тоді я наївно вірила, що мінімум рест стосується тільки польотів. Але на навчанні нам все чітко розяснили, чим поставили мене в ступор… Я не могла зрозуміти логіки. Ми тоді вчились з 12 до 18, додому приїжджали в 19, повечеряли, сходили за продуктами, і все – 22… А зранку до 12 виходити вже не можна було… і так 2 місяці, з вихідним у п’ятницю. Тому навіть Новий Рік ми зустрічали в суто жіночій компанії в одній із квартир. А зранку дружньо поїхали на навчання, нам ще й екзамен поставили 1 січня… Катар не святкує Новий Рік.

Але правила міняються, стюардеси весь час піднімають це питання на зборах з начальством. Вже десь 2 роки новенькі, які проходять початковий курс, мають право покинути будинок до 23 год, добавили їм годину.

Після того, як я звільнилась, стюардесам нарешті дозволили виставляти фото в формі в соцмережі. Раніше, якщо побачиш фото нашої стюардеси в формі, значить вона звільнилась і прощається. Дуже строго було. За фото в фейсбуку звільняли. Мало того, нам взагалі не можна було телефон до рук брати, коли в формі. Тому дуже багато цікавих моментів залишилось хіба що в пам’яті.

Так було б і з цим.

IMG_7877_01

Ми вийшли з готелю під гучну музику волинки. Хто чув вживу, знає, наскільки це сильний і живий звук, музика, яка наповнює вени позитивом. Надворі стояв цей музикант, там, здається, якесь весілля мало бути, він ніби зустрічав гостей і заодно задав нам настрій на політ, хоч покидати Едінбург зовсім не хотілось, завжди хочеться ще і трошки сумно покидати нові місця.

IMG_7881_01

Я в той день зранку гуляла біля готелю, просто ходила, роздивлялась райончик. Маленькі хатки, охайні сади, квіти, дерева, газончик… А коли побачила кроликів, які вільно стрибали по газоні, то серце моє остаточно розтало… як же це мииилооо… Богом поцілована земля

IMG_7865_01

IMG_7867_01

І надпис в готелі потішив, так турботливо! От би у всіх готелях так дбали про гостей!

IMG_7872_01

Добре, що в тому польоті супервайзери були адекватні і дозволили нам сфотографуватись в формі. Це завжди дуже комічно виглядало, коли ми просили дозволу щось сотографувати, а ще смішніше, коли нам в цьому відмовляли… Серйозно?!?!

В компанії працює більша половина людей, які готові виконувати всі розпорядження, не залежно від того наскільки абсурдні вони. Я думаю, компанія спеціально підбирає людей, які будуть сильно боятись втратити роботу, їх легко залякати правилами і вони будуть сліпо слідувати усім найабсурднішим нормам. Багато хто тащить на своїх плечах всю сім’ю, різні кредити, або просто не бачуть сенсу вертатись додому, бо не знайдуть там аналогічної зарплати.

Найміцніше тримаються за роботу індуси. Їх в катар еірвейс переважна більшість, як серед стюардес, так і серед менеджменту. Вони зроблять все, щоб ні в якому разі не вернутись в Індію, і я їх розумію… Саме тому, старалась не ображатись, коли вони підставляють і виїжджають на тобі, бо саме з індусами-колегами були всі мої неприємні історії. Дуже рідко, як вийняток, серед них були надійні люди, які вміли працювати, як команда.

Нам заборонено не тільки фотографуватись, але і щоб нас фотографували пасажири. Нас навіть вчили на навчанні, як ввічливо попросити видалити фото з телефону, якщо все таки пасажиру вдалось зловити в кадрі стюардесу. Я цього ніколи не робила і ніколи не втікала, як обпечена, коли хтось намагався зробити фото. Але не раз бачила, як стюардеси просять пасажира показати їм, що він сфотографував і просили стерти… Це дууууже смішне видовище, як на мене… Дозволяє відчути себе селебріті, або як мінімум секретним агентом. Компанія параноїдально береже свій імідж! Бо ми ж 5ти зіркові авіалінії, і ніхто не знає в якому світлі люди можуть подати фото зроблене на борту. В інтернеті мають бути тільки вичищені до блиску світлини заздалегідь проплачених рекламних кампаній. Ніяких тобі вольностей.

Так і хочетться крикнути: “Народ, розслабтесь! Люди люблять фотографуватись! Вони хочуть мати фото зі стюардесою, це частина їхнього враження про політ! Вони будуть щасливі, запостять це в соцмережах, це ж реклама!” Деякі авіалінії мають на борту полароїд, стюардеси фотографуються з пасажирами, дарують їм фото. На борту море моментів, які хочеться зберегти, дуже цікаві люди, щасливі люди, гарні краєвиди… Там тільки бігай і фотографуй! Мрія фотографа! Зовсім інший маленький світ.

Але компанія каже, що вони мають свій курс, вони не хочуть бути схожі на інших, хочуть бути найкращими, хочуть бути, як дороге елітне вино, доступними не для всіх. Хоча і ця політика з часом міняється, дуже повільно, в ногу з Катаром.

Нам на емейл кожен других день приходили все нові  й нові правила, поправки до попередніх правил, нагадування старих правил. От ми і варились в цих правилах.

Компанія забезпечує всіх апартаментами: гарними, охайними, умебльованими. Компанія платить комунальні послуги, безкоштовно ремонтує поточні поломки. Взамін компанія обкладає помешкання правилами.

Гостей можна приймати тільки до 22 години, за умови, якщо немає мінімум ресту. На гостей тієї ж статі, які теж є стюардесами/стюартами, правило “22 години ” не поширюється, тільки правило мінімум ресту. Це означає, що в подружки можна ночувати (для хлопців – в друга). Ідеальні умови для наших колег нетрадиційної орієнтації. Хлопці собі жили разом… А всі люди традиційної орієнтації залишились в досить нерівних умовах.

Був хлопчик з України, який в компанії пропрацював більше 5 років і його дівчинка малазійка – біля семи років стажу… Обох їх звільнили за те, що одного разу він вийшов від неї 22:10… Вони планували одружуватись, все таке… А тут – він в Україну, вона – в Малазію… Щиро надіюсь, що доля їх все ж поєднає. Історій таких сотні… Всі готові до того, що в один день тобе можуть поставити перед фактом і дати 3-4 дні на збори, а то і менше…

В свою домівку всі стюардеси мають повернутись до 4 ранку і не можуть покинути її до 7 ранку. Так наш шеф забезпечив нам самотні ночі і самотні ранки… Коли я тільки приїхала, то це коменданська година наступала в 3:00, потім в 3:30… Ходять чутки, що колись її взагалі заберуть, але я завжди знала, що мене вже тоді точно не буде в штаті компанії.

Нічні клуби працюють до 2, та й після того в місті в принципі нема що робити. Шеф не хотів, щоб п’яні дівчата вилазили з клубів і вештались по нічному місті. Бо в місті, в якому рідко відбуваєтся кримінал, поліція катається на своєму червоному джипі і просто мріє про правопорушників. Поліція вмирає від нудьги, заглядає в припарковані машини, якщо там хлопець з дівчиною (сидять, просто говорять), то в них перевірять документи, можуть забрати в відділення… А з відділення може визволити тільки т.з. “спонсор”, в нашому випадку це, о великий, шеф!

Тут теж не допускається запізенння і на 1-2 хвилини, зразу звільнення. Охороні, яка є в кожному будинку, компанія навіть гроші доплачує за донос;))) Тому перед 4 ранку, вони стають свідками незабутнього шоу, як дівчата зїжджаються зі всіх-усюд і на височезних каблуках після енної кількості коктейлів намагаються встигнути добігти до свого дому.))) В моєму житловому комплексі бігти треба було далеко, дехто роззувався;)))

На вході в кожен будинок декілька камер, двері відчиняються особистою карткою, не просвайпивши картку зайти не можна… Система знає про тебе все;)))

В житлі заборонено зберігати-розпивати алкоголь. З алкоголем в Катарі взагалі досить гостра історія, його купити нелегко. Вдома хотілось би мати плящину вина, деколи дуже навіть треба… Але воно й на краще, днів, коли після роботи хочеться бокал вина, достатньо, так можна і спитись…

Стюардесам не можна курити. Вас просто не візьмуть в Катар, якщо ви курите! Я не курю, мені добре. Якщо ви курите, то забудьте про це, це важкий гріх в компанії. Курити заборонено не тільки в формі і не тільки в Досі, але на всій земній кулі і в цивільному одязі! Не можна не те що курити, але і бути біля тих, що курять! Якщо в офіс потрапить фото, де ви біля стола, а на столі коробка сигарет, то настане час пакувати манатки… І це нам розказують на навчанні.

А на ділі воно трошки легше. Я це зрозуміла вже на одному з перших рейсів, де ми всією командою вийшли в місто і супервайзер прямо на вулиці почала курити. В мене був шок: як так?!?! та це ж строго-насторого… Головне біля курящих стюардес не почати фотографувати, бо в них стається нервовий тік, бояться камер,  як вогню. А мені завжди було приємно, коли маловідома колега біля мене курила, знач довіряє;))

Не можна мати тату. Це правило є в багатьох авіалініях, але тільки в Катарі воно настільки загострене! Вас питають про тату вже на першій співбесіді, по приїзді в Катар вас не те, що питають декілька разів, вас ще й оглядає пильне око лікаря на наявність тих самих тату, може щось приховали. Це щось таке, як оглядають купленого коня. Огляд тільки в трусах!!! (вибачте за деталі, але це так щоб зрозуміти ступінь абсурдності…). Те, що під блузу уніформи ми вдіваємо завжди непрозору майку, а спідниця закриває коліна, взагалі не береться до уваги. Компанія хоче, щоб тіло було повністю вільне від тату. (В нормальних компаніях, якщо тату не видно під формою, то може бути).  Огляд кожні 3 роки, тому все таки при бажанні можна набити татушку між оглядами, а потім звільнитись. ;).

Сестра друга пройшла всі відбори, приїхала на навчання. На навчанні, на одному з “допитів” сказала, що в неї татуаж брів. “- Це ж не страшно? – запитала вона в інструктора… і на другий день вже пакувала валізи додому. Татуажу не було видно, його роблять половина стюардес, але не признаються… А компанія готова заплатити тисячі, щоб доставити дівчину в Катар, забезпечити її житлом, навчанням, а потім от так одного дня викинути за брови….

В квартирі не можна мати свічок. В мене були. Просто так, щоб не бути надто чемною, бо я не курю, татух не маю і не хочу, а свічки – деколи треба;)

Ціла низка правил стосується візитів в офіс. Навіть, якщо це вихідний, повний дрес-код! Кежуал смарт, закриті плечі і коліна, непрозорий одяг, закрите взуття… В офісі вас можуть попросити поїхати додому переодітись, бо ви виглядаєте надто сексуально (так, миииило! навіть я б не проти, щоб мене за теке з офісу випровадили;).

Одного разу я, коли була на пів дорозі в офіс, зрозуміла, що взуття в мене відкрите, а ніби не можна. Зайшла по дорозі в магазин, купила балетки закриті, перевзулась. Але охоронець все таки помітив мене серед великої кількості всіх дівчат, покликав до себе, запитав, чи маю я піджак. Сказав, що плаття не має рукавів (хоч плечі воно покривало), відправив додому.

Але це було на початках, коли я ще вірила, що правила компанії дуже логічні і послідовні. Тоді я ще по дорозі сперечалась з другом, який казав, що “вам ніби не можна, щоб вас підвозило НЕ таксі в офіс, навіть якщо це ваш вихідний”. Я йому доводила, що це залякані дівчата вже самі видумують правила, яких не існує. Потім виявилось, що він все таки був правий. Потім, кожен раз, коли мене підвозило НЕ таксі, я виходила за квартал і йшла пішки останніх 200 метрів. В літні місяці це було справжнє випробування: з покритими плечима, з покритими колінами, 200 метрів по 50 градусній спеці…

Після випадку з платтям в цілях економії власного часу я приходила в офіс завжди десь так

IMG_7765_01

Нам не можна одружуватись. Це було написано в контракті. 5 перших років сімейний стан не повинен змінюватись (одруженим не можна розлучатись). Я не планувала одружуватись, коли йшла в компанію, і підозрювала, що все рівно звільнюсь раніше, тому дуже не переймалась цим правилом. Воно мене навіть радувало, в мене завжди був страх вийти заміж “зарано”)))))

За це правило компанію часто критикували західні ЗМІ демократичних країн. Тому минулого року одружуватись дозволили, ніби… Потрібно було все рівно просити дозволу компанії, чекати, молити їх: о, будь ласка! просила мама, просили тато… Мені, на щастя на той момент вже остогидли ці всі правила і я не мала вже ні сил, ні бажання, щось просити і вичікувати. В мене є батьки, які можуть сказати свою думку з приводу одруження, думку, яку я справді поважаю і беру до уваги. Але чому на моє життя має впливати компанія, для якої я просто порядковий номер?! (це справді так. Ми навіть, коли дзвонимо в офіс представляємось не іменем, а номером). Може їх ще на сватання до себе додому запросити?!?!

Я чекала-чекала (не дуже довго) на їхній дозвіл, а потім ми просто розписались, мені набридло бути їхньою хорошою дівчинкою, якій заборонено мати особисте життя. Так захотілось вирватись на свободу і взяти контроль над власним життям. То щастя, з яким я оформляла всі документи про звільнення можна було порівняти з тим щастям, яке в мене було в перші дні роботи в компанії. В мене було відчуття, що великі крила, які вже давно виросли, тепер розкриваються на повну силу і на горлі розкручується краник, який впускає в легені кисень.

В останній рік в компанію прийшов новий віце президент, приніс багато змін, а ще більше обіцянок. Його всі дуже полюбили, хоч зміни його були, як на мене смішні, а обіцянки, такі цяцянки… Я його недолюблювала. Я не могла нормально сприймати чоловіка з фарбованим волоссям, який щотижня закидував на наш службовий сайт відео зі своїми промовами. Тобто кожен раз, коли я відкривала внутрійшній сайт, щоб перевірити розклад, чи пошту, я бачила його фейс на пів екрану і ці жахливі кольорові сорочки з катастрофічно без смаку підібраними галстуками. Вже один його вигляд відштовхував, тому слухати, що він там розказує, зовсім не було бажання. Час-від-часу він ще розсилав нам супер-важливі листи, які звичайно позначав лейблом “супер-важливо”, тому вони завжди висіли зверху на пошті…

Одного разу, коли вже скептиків щодо його персони майже не лишилось, і не було вже й з ким поділитись, як він мене нервує, прислав нам чудо віце-президент лист, а в тому листі фото одної з стюардес нa підлозі під дверима дому. От так її знайшли її, от так вона пропрацювавши 9 років в компанії споганює честь компанії, от так ви хочете, щоб до вас відносились, як до дорослих, а самі таке творите!….

Ця історія швидко облетіла ЗМІ. Навіть зараз легко найти в гуглі Про п’яну стюардесу.
Мало того, що дівчину ганебно звільнили після 9ти рокі в служби, так ще й цей розголос на всю багатотисячну компанію… А може в неї день складний, може проблеми в сім’ї, чи зі здоров’ям, а може її отруїли, а може просто погано стало… Стільки різних варіантів… Але не треба забувати, що для компанії ми просто номер…

Стюардесам не можна хворіти. І це стосується не тільки стюардес катарських авіаліній, в багатьох компаніях така ж ситуація. Не зважаючи на божевільний графік польотів, постійні безсоння, перебування в оточенні великої кількості людей, тісне спілкування з ними, стюардеси не мають права хворіти! Хвороба стюардеси трактується компанією, як проф непридатність. Тому часом стюардеси літають хворі…

Я ніколи не забуду свій політ з Хюстона, після того, як я 2 дні пролежала там з температурою, а потім боялась заявити про хворобу, бо знала, що це точно вплине на моє просування по кар’єрній драбині… Вже на взльоті, я думала, що зомлію, і пообіцяла собі, що більше не буду приносити себе в жертву! Хоч обіцянки я так і не дотримала, були ще польоти з температурами. Політ з Хюстона 16 годин – найдовший зі всіх. На щастя там є перерва на сон, десь 4-5 годин, саме цей сон мене врятував. Додому прилетіла з герпесом. З герпесом не можна літати. Я зависла в Досі на тиждень. При чому за кожен день з мене знімали гроші, десь 50 баксів. Тобто, мало того, що я не працювала, не заробляла льотних годин, так з мене ще й списували кожен день. І навіть, якщо по розкладу було 2 вихідних в той період, вони все рівно списали кошти і порахували це, як непрацездатність…

Але і це ще не все. Коли через рік! я побачила, що в мене забрали 1 день віпустки, не могла зрозуміти в чому справа. Компанія 2 місяці мене відсилала в різні відділи, які б мали дати відповідь, пояснити причину зменшення відпустки. Я не здавалась, нікому свій день заслуженої відпустки не хотіла давати. Потім вияснилось, що я рік тому була непрацездатна протягом тижня, тому не маю права на повну кількість відпускних днів… Тоді вони ще, звичайно, не знали, що я колишній головний державний інспектор праці;)))… Я гарненько пояснили їм, що це повний нонсенс, і мені добавили мій день;) Хоч і маленька перемога, але радує. Компанія вела таку практику безрозбірно. Багато дівчат закривали на це очі. І можете собі уявити, як компанія нагріла на цьому руки.

Я не писала цей пост, бо не хотіла б напевно його прочитати свого часу. Я рада, що не натрапила колись на інформацію, яка змінила б моє рішення їхати в Катар, бо жодного разу я не пошкодувала, що опинилась в такій незвичній мусульманській країні і працювала в цій величезній компанії світового рівня.

Але всім я раджу спочатку подаватись в Еміратс, Етіхад, Флай Дубаї…, а потім вже в Катар;) Це країна не для всіх, до ОАЕ набагато легше адаптуватись, там легше жити європейцям. А робота в авіалініях там, як робота. В Катарі робота – це все життя, робота диктує, керує, формує життя. В моєму випадку робота вплинула і на моє життя після звільнення, вони так просто своїх не відпускають…

Але я не тримаю жодного зла, я знаю, що мала бути саме в Катарі, ніколи в цьому не сумнівалась. Часом варто просто відпустити хід речей, коли вагаєтесь, хай вас веде у правильне русло, покластись на здоровий ризик і вперед до пригод! 😉



Comments:

2 коментарі

  • Arnie сказав:

    хехе)) насправді навіть описані вами умови виглядають як нормальні для загартованого тяжкою українською реальністю читача, може якби ви таке описали для Європейського читача, то вони здивували чи пожаліли вас, а так виглядає просто як ниття розніженої дамочки, перепрошую на слові.

    • admin_miss сказав:

      ахаха, так! саме від цього я і відштовхувалась! Я вже встигла попрацювати на той час на державній службі за 1200грн, де нас прямим текстом вчили вимагати хабарі, а також в приватній компанії, яка платила мені в 10 раз меншу зарплату, ніж авіалінії, при тому вимагаючи повну віддачу з 9 і до 19-20-21 год щодня…. Тому причин закривати очі на жорсткі умови в мене було достатньо. А тепер, коли українці знаходяться в гіршій фінансовій ситуації, ніж Гондурас, просто гріх не спробувати і не ризикнути. Але разом з тим, я б не радила керуватись тільки фінансовим аспектом, має бути любов до професії, до людей, до авіації…Тоді легше переносити різні незручності.

Залишити відповідь