Про сусідку

архів від 31.05.2016

“Вже третій тиждень живу в Англії. Кожного ранку на світанку прокидаюсь: в перші дні – від неймовірного співу птахів (відчуття, ніби живу посеред ботанічного саду), а тепер я прокидаюсь ще перед птахами. Дивний вид безсоння – світанковий. І як я з цим борюсь? Читаю книжку, зависаю в Інтернеті… Через 2 години знову засинаю, але прокинутись після другого сну набагато важче…

Сьогодні я вирішила вернутись до того, як рятувалася від безсоння раніше, вирішила писати далі свої пости…

Мене часто питають, чи скучаю я за літанням. Дивно, але не скучаю, можливо поки, можливо ще буду… Зараз і далі я часто переміщаюсь, пакуюсь, розпаковуюсь, досліджую нові місця… Навіть в Досі, в якій прожила 3 роки, мені далі і далі відкриваються нові місця. Цікаво приїхати в те саме місто, але в нове житло і в зовсім іншому статусі, все тоді сприймається по-новому.

Тепер мені час-від-часу сняться сни про поселення-заселення в нове житло, де мені виділяють кімнату, а то і просто ліжко, про те, що знову доведеться пристосовуватись до нових умов… Дивно, що більше сниться не подорожі, а такі от житлові питання…

Раніше протягом всіх років роботи в авіалініях мені снились цікаві сни про сусідку, про мою загадкову тайку Камольвару. Я вкінці поста напишу про що вони були, а зараз, як давно вже обіцяла, напишу про Камольвару (не хотілось би її стерти з пам’яті)

Так вже заведено в авіалініях, що сусідку по житлу вибирає для стюардеси компанія. А в компанії, де більше сотні національностей, більше 7000 стюардес, цей вибір, як справжня російська рулетка. Як сьогодні пам’ятаю, як переживала в свою першу ніч в Катарі. Я приїхала перша в пусту квартиру і знала, що зранку вже буде сусідка, людина з якою доведеться ділити житло.

Я переживала, щоб часом вона не була, як мої сусідки-моделі в Китаї, які не любили за собою прибирати, по ночах дивились фільми з пивом і чіпсами, залишали всюди дрібки і немитий посуд… Потім Камольвара навчила мене скучати за ними…

Моя сусідка виявилась дуже милою, симпатичною, приємною в спілкуванні…

Але тим не менше вже з першого тижня мені почали снитися страшні сни про неї.

Сусідка мала одну гарно витреновану посмішку (вона раніше вже 5 років літала в інших авіалініях), яку надівала кожного разу, коли мене бачила. Вона сідала за стіл кожного разу, коли я приймала їжу. Ніколи не їла зі мною, завжди відмовлялась від моїх пропозицій попробувати, що я готую, але чемно вела розмову. Розказувала мені про Японію, в яку раніше часто літала, і в яку я так мріяла тоді потрапити.

Вона надіялась на швидке просування по кар’єрний драбині, бо прийшла в Катар вже з досвідом. Коли я ще була зовсім розгубленою в новому місті, новій країні і новій компанії, вона взяла мене в тайську тусовку. Їх з Тайланду прилетіло 9 одним рейсом, то вони вже встигли перезнайомитись, здружитися. Та й в кожної тайки є ще як мінімум одна подруга тайка, яка вже працює довше в катареірвейз і все розкаже. Тайки були дуже продвинуті. Тоді як я, прилетіла одна і не знала практично нічого.

Камольвара ніколи не їла, ніколи не готувала, ніколи не пила чай, взагалі жодним чином не використовувала кухню. Вона сиділа зі мною поки я їм, а потім йшла в свою кімнату і закривалася там назавжди. Вона проводила в своїй кімнаті 98% часу, виходивши тільки в туалет і то, переважно коли я сплю.

Тому мене завжди мучило питання, що ж там за зачиненими дверима? Мені снились сни про те, що вона відкриває двері, а там такеее…і в кожному сні свою варіації на тему “що ж там? що вона ховає?”

А в реалі вона їх не відкривала навіть, коли до неї хтось приходив, вона говорила з подругою через зачинені двері. Тому я навіть уявлення не мала, як виглядає її кімната.

Друзі зі Львова висували версію, що в неї там підпільний цех і ціла купа тайців щось шиє-строчить-виробляє…. Ще була версія, що вона там живе зі всім своїм тайським сімейством: чоловік, діти, батьки…. Моя мама взагалі була впевнена, що вона там не живе, а тільки деколи приходить, щоб компанія не мала притензій. Мама в мене гостювала 2 тижні, тому мала можливість самостійно оцінити ситуацію.

В перші місяці було навіть лячно. Я до пізна товклась, вчилась, готувала, їла, ходила туди-сюди по квартирі. І як тільки я закривалася в себе в кімнаті, лягала спати, чувся скрип дверей і починалось нове життя в квартирі (це після 1 ночі…) – місто засинає, просинається мафія… починалось прання в 2-3 ночі, і море іншої незрозумілої діяльності. Мене це дратувало, але відкрити двері і вийти я не наважувалась. Від того страху і дивних думок, я не могла спати,  зранку на заняттях була сонна і змучена. Коли попросила сусідку змастити двері, щоб не скрипіли, вона перестала зі мною говорити, вже не усміхалась при зустрічі, словом – нагнівалась…

Взагалі Камольварі чомусь нещастило… Вона була однією з найкращих учениць в групі, гарно здавала всі тести (тайки дуже кмітливі і працьовиті). Але її не допускали до польотів… тільки через те, що ніяк не могли взяти її відбитки пальців…її пальці не залишали сліду (прекрасний кандидат на спецагента). Коли вже вся наша група почала літати по Світу, Камольвара їздила на світанку далеко-далеко в спеціальну установу, де намагалась здати свої відбитки пальців.

Мені було її шкода… Після 2 місяців навчанння ми всі не могли дочекатись моменту, колу в нас “виростуть крила” і можна буде вільно покинути Доху, а вона сиділа вдома… Тому я намагалась з кожного польоту привезти їй щось смачненьке.

Через 3 місяці проживання в Катарі, нас переселили в інший дім… Вже тоді я мріяли, щоб мене поселили з кимось іншим, більш товариським, більш комунікабельним… За правилами компанії нам не дозволено було міняти сусідку перших пів року працевлаштування. Нас поселили знову разом, мені знову попалась більша кімната (я везуча просто;).

Камольвара переселялась на декілька днів раніше, ніж я, тому скоренько позаймала всі найкращі полички на кухні, мені лишилось все, що внизу, або дуже маленьке, або важкодоступне… і це при тому, що, як я вже писала, кухньою вона взагалі не користувалась… просто порозставляла свої речі, щоб помітити терторію. Всі її тарілки чемно стояли на полицях, за виняткм однієї, яка напевно була в її кімнаті і якою очевидно вона весь час користувалась, все решта було, як музейні експонати.

img_0585

Камольвара виходила з кімнати тільки для того, щоб зробити мені зауваження щодо якоїсь дрібки… При тому жодним чином не брала участі в домашньому господарстві: вона не використовувала ні вітальню, ні кухню, тому, напевно, не прибирала там.

Часом наші дні вдома співпадали по графіку. Я, скажімо, була на домашньому чергуванні 4 дні безвилазно і вона на чергуванні, чи вихідна. Я чула всі ті дні, що вона є, чула звуки за дверми, але кімнату свою вона таки не покидала всі ці дні. Добре, що в новій квартирі санвузол був у кожної в кімнаті свій. Але от питання, що вона їла-пила всі ті дні? Чи вона там собі готувала? Як вона там жила? дівчина-загадка…

Ще з цікавого: Камольвари не було в соцмережах, а в вотсапі замість її профільного фото, було фото коня… такого в повний ріст біля якогось забору…

Ні, я не скучаю за Камольварою, ми умудрилася залишитись зовсім чужими людьми, які живуть в паралельних реальностях. (При тому за всі роки ми жодного разу не посварились.) Скоріше я їй вдячна тепер, за те, що подарувала мені 3 роки самостійного життя, життя наодинці з собою і можливість відчути справжній комфорт самотності. Коли в мене були можливості переселитись до більш комунікабельних сусідок, я зрозуміла, що все таки вже дуже звикла до життя з моїм тайським привидом, що не хочу покидати свою квартиру і підстроюватись під правила іншого дому.

Так життя нам не завжди дає саме те, чого ми хочемо, але дає те, що нам потрібно. Ці три роки в Катарі для мене були роками самореалізації, самопізнання і дуже корисно було провести їх живучи з такою загадковою і замкненою (в прямому розумінні) сусідкою.

РS: мені також снились завжди сни, що Камольвара переїжджає з нашої квартири і кімната звільняється для когось з моїх подруг. Я, чесно кажучи, навіть про це в глибині душі мріяла… І тут, коли я вже пакувала валізи на Львів, думаю: “Ну от, перемогла мене Камольвара, я звільняюсь, йду зі своєї улюбленої кімнатки, а вона далі лишається…”. Але перед від’їздом мені потрібно було поговорити з нею, щоб переписати наш хатній інтернет на її ім’я,  розказати їй все. Ледве її вистукала, ледве випросила вийти з кімнати. І виявилось, що в той самий день, коли я звільнилась, вона написала заяву на звільнення теж… Тобто не переміг ніхто, перемогла “дружба”…”



Comments:

Залишити відповідь