to work …

І що робити, коли зовсім немає бажання нічого робити??? Бути закутою в чотирьох стінах на пару з коп’ютером і клавіатурою. Єдине спасіння – інтернет, вихід в світ, але ж це ілюзія… тіло моє незворушне, хоч думками я де тільки не блукаю протягом робочого дня: я і на каві з друзями (в чаті джімейлу) веду теревені про суть життя…, я і на островах далеких і безлюдних попиваю коктейлі на берегу моря (на вікіпедії читаю про відомі й маловідомі куточки світу і їхні цікавинки)…, я і фотограф, я і модель… Стільки життя мого в інтернеті, але воно все віртуальне, а насправді я офісний щурик, цілими днями за робочим столом, єдина розвага – похід на кухню з метою випити чайочку, потеревенити в реалі… Я з дня у день борюся з будильником починаючи з 7 год, точніше він бориться з моїм сном… , мінімальна руханка, підбирання гардеробу, сніданок, мейк-ап, водій, дорога, балачки песимістичні, і робота…  А тут вже не треба думати-видумавати, просто включаєш аутлук і все вже придумано за тебе, море листів, море завдань, а ти розгрібай, докладай свої цеглинки до Вавилонської вежі імперії свого Гуру. І кожен день ця боротьба із власним я, яке так рветься на волю, але з кожним днем його чути все слабше… воно втомилось товктись, ще трошки і воно вдіне маску сірої маси і буде чемно і сумлінно ходити на роботу, виконувати всі завдання, а в глибині душі відчувати себе неймовірною невдахою…
А може взяти і випустити щурика, який крутиться в колесі на волю, може і з нього вийдуть "Люди"?  хватить використовувати його, як гайку великого механізму! Але щурику так безпечно в тому колесі, крутиться, та й крутиться, є видимість руху, процесу, ніби й добре діло робить. І де ж набратись тої сміливості, щоб піддатись поклику серця? Плюнути на весь страх, на стереотипи, на критику і просто розірвати цей замкнений круг!



Comments:

Залишити відповідь