Як я полюбила морозний Монреаль

Польоти на листопад просила виключно виходячи з запланованих зустрічей по всьому Світу:
1. Хлопець поїхав додому в Лондон – попросила Лондон, дали аж два рейси.
2. Колишній хлопець летів в Бангкок з Мілану через Доху, попросила Мілан, Мілан не дали, дали вихідний в Досі, якраз тоді, коли в нього транзит.
3. Не вдалось зустрітись з найкращим другом у Львові, бо він поїхав на місяць в Канаду, тому я попрсила Монреаль, хоч знала, що в цю пору року там дууууже холодно.

Тому місяць обіцяв бути сповненим цікавими зустрічами…

Але не так сталось, як гадалось:

Мого екс так і не пустили в Доху, хоч транзит був більше 12 годин і хоч на сайті катарервейс вказано, що візи не треба. Зате він скористався можливістю відвідати 3-ох годинний тур по місту, під час якого ми пересіклись на 5 хвилин. Гості з України до мене в пустелю прилітають надто рідко, тому справді чекала цю зустріч, розпланувала візит так, щоб було цікаво… Дружити з колишнім – це добре, чи погано? Мені здається, це те що роблять цивілізовані люди, не знаю, як можна повністю обірвати зв’язок з людиною, яка була близька протягом довгого проміжку часу. Це також стосується подруг, мені важко викреслювати людей зі свого життя, я цього не вмію робити і дуже сумно, коли обриваються зв’язки, але напевно деколи так краще для всіх.

З теперішнім хлопцем розійшлися за тиждень до мого лондонського рейсу… Я б цей Лондон ніколи і не просила просто так, бо а) в Лононі вже була не раз, б) це один з найнебажаніших польотів серед стюардес (довгий політ, вимогливі пасажири, багато сервісу, мало відпочинку в готелі, готель далеко від міста, маленькі кімнати, непривітний персонал…), та й в) погода зараз не для Європи – дощі, холод і сонця там не видно… Але в мене ж мала бути романтична зустріч, її я теж гарненько розпланувала, знала куди підем, все мало не по годинах… А тут таке… Їхала в автобусі з дому на цей політ у дуже поганому настрої, було сумно… Але потім виявилось, що в нас на борту всього 50 пасажирів. Та й команда стюардес попалась дуже хороша. Серед них навіть моя подружка, людина, яку не так часто бачу, але з якою завжди весело. Це все підняло настрій. В готелі мені дали найменший номер за всю мою льотну кар’єру))) Я його назвала “кімната прислуги” розміром 3 на 3, з односпальним ліжком… Я б звичайно могла його поміняти, але це було саме те, що мені потрібно в Лондоні – маленький номер, в якому місця хватає тільки на мене, і жодного місця для моїх думок…

І третя тепла зусріч в холодній Канаді. Мені пощастило отримати рейс з двома вихідними, це велика рідкість і велике щастя, зазвичай, навіть в США ми лишаємось всього на 24-30 годин, це дуууууже мало! На політ йшла із піднесеним настроєм, хоч і Назарко не відповідав на останні повідомлення. На пропозиції колег поїхати на Ніагару, або ж разом вибратись в місто, відмовлялась, бо в мене запланована зустріч з другом… Вже в Монреалі виявилось, що друг не приїде… І не тому що не схотів, а тому що справді не зміг. Був би то хтось інший, то я б напевно не повірила, надулась… але не в цьому випадку…

Ці три історії ще раз підтверджують істину: Людина планує, а Бог керує… Ми не знаємо, яким зустрічам суджено відбутися, а яким ні… Не варто розстроюватись, що життя не завжди йде по плану, може це зверху нам помагають направити човен в правильне русло…

От і я не падала духом, видзвонила дівчат рано-вранці і вибрались ми досліджувати Монреаль. В той день був перший сніг, такий приємний, лагідний… Я не могла натішитись, я скучила за ним

IMG_1658

Дівчата померзли…

IMG_1535

Тому на цей день ми вирішили більшу частину часу проводити в приміщенні. В першу чергу пішли в монреальський Нотр Дам.

IMG_1523

Це однин з найгарніших соборів, які мені довелось відвідати

IMG_1541

На задньому плані можна побачити гігантський орган.

IMG_1555

Дуже хотілось почути його в дії, але служба в соборі проводиться тільки в вихідні дні, в будні – відправа в капличці з тильної сторони. Капличка теж дуже велика і гарна, там я вперше побувала на французькій відправі. Чому я так люблю відвідувати церкви? Це моє місце для умиротворення, місце, де можна прислухатись до власних думок, бажань, переживань, це такий острів спокою серед бурхливого міста.

Собор, до речі, був збудований ірландським протестантом, який перед смертю став католиком, щоб його поховали тут.

Після собору ми пішли в підземне місто. Щось подібне ще бачила в Хюстоні. Це підземні переходи, тунелі протяжністю 32 км, які сполучають готелі, житлові будинки, торгові центри, офіси, станції метро, вокзали… Монреальське підземне місто одне з найбільших світі. Багатьом людям, щоб пересуватись центральною частиною міста навіть не треба виходити надвір, це дуже зручно, особливо враховуючи канадські холоди. Там переважна більшість людей навіть без верхнього одягу.

Це вокзал

IMG_1558

У місті вже панує різдв’яний настрій.

Серед всіх розваг і музеїв, ми обрали музей воскових фігур Гревін. Це прекрасний спосіб провести час холодного осінньо-зимового дня.

Я вперше в такому музеї, не могла повірити, як так детально можна відворити зовнішність людини. Там я собі душу відвела….

відчула себе рок зіркою в компанії якихось канадійських знаменитостей)))

IMG_1592

В мене голосу немає, але всякі сценічні викрутаси знаю, могла б співати під фанеру;)

Прокаталась на справжніх канадійських санях

IMG_1597

Попала на аудієнцію до самої англійської королеви

IMG_1601

така малюська, але дуже стильна! респект!

Зробила селфі з Обамою (мрія життя;))

IMG_1611

Відчула себе відкривачкою (цікаве слово) Північної Америки

IMG_1617

Потім підбирала собі нового хлопця

IMG_1669

з доктором Хаусом ми не зійшлись характерами…

IMG_1628

з хлопцем-зомбі мама б на поріг не пустила…

IMG_1668

ну а з Клуні ми, звичайно, ідеальна пара;) Вислала мамі по скайпу, мама одобрила )))))

На наступний день я знову тепленько вділась і вибралась в місто вже сама, бо в мене було бажання погуляти по морозному Монреалі, сходити в церкву на відправу, була програма така моя, де я сама собі господар, роблю те, чого душа бажає;)

Друзі, які раніше були в Монреалі, понаписували мені місця, які обовязково треба відвідати, побачити. Як то кажуть, не май сто доларів, а май сто друзів 😉 але досвід підказує, краще мати те і те ;))

Вранці я пішла в Старий Порт. Там страшенно дув вітер, заморозив лице… Але сонце додавало веселого настрою

IMG_1671

IMG_1675

По дорозі ще вперше в житті побачила таке

IMG_1670

машинка заряджалась, така краса! Це дуже-дуже круто!

Потім за порадою подруги, яка живе в Канаді, я пішла на обід в одну цікаву місцину. По дорозі все більше і більше закохувалась в Монреаль, заходила в магазини, купувала всяке)) купила навіть півня))) дивна покупка, зовсім не практична, але це більше для моєї тайської сусідки, ніж для мене. Колись розкажу вам про сусідку і покажу півня ))))

IMG_1679

IMG_1677

IMG_1683

IMG_1685

Таке атмосферне місто, чимось нагадало мені Мельбурн, багато кольорів, сонця, креативу…

IMG_1696

IMG_1697

IMG_1695

І нарешті я найшла кафешку Шварц. Про неї в місті знають, здається, всі! Тому я думала, що це якась модна гламурна ресторація, а виявилось зовсім непафосний заклад, постійно набитий людьми

IMG_1699

Там всі їдять м’ясо. Якби не поради Наталі, то я б традиційно вибрала будь-який більш менш пристойний заклад, замовила б страву з шпинатом, авокадо, броколі, креветками… (це мої фаворити в будь-якому куточку Світу)), я далеко не м’ясоїд. Але це м’ясце найсмачніше зі всіх, які я їла, просто тануло в роті!

IMG_1698

І персонал тут дуже привітний. Вони вже звикли до відвідувачів з усього Світу і до зірок рівня Селін Діон також. Офіціант мексиканець подарував мені власноручно зроблену троянду

IMG_1700

А потім були вінтажні магазинчики, такі справді ретро-приретро, де відчуваєш дух іншого часу.
Цей мене просто покорив, як в казкових фільмах

IMG_1704

І жилі будинки теж там дуже милі

IMG_1705

В Монреалі є гора, як у Львові Високий Замок, де відкривається гарний вид на місто. Саме туди я тримала курс.

Я не знала, що перший сніг, на який в місті залишився тільки тонкий натяк, тут щільно покриває всю гору. І ще я не знала, де найти цивілізовані сходи, тому пів гори пройшла навпростець в своїх італійських шкіряних черевиках)))) по снігу… Шкода було взуття, але дуже вже хотілось побачити все місто.

По дорозі зустріла двох Жульєнів. Два французи, один живе в Канаді, один приїхав в гості. Питала їх дорогу, розговорились, пішли разом, найшли сходи

IMG_1709

Жульєни були взуті-вдіті по погоді і по канадійськи. Тут в людей дуже класний стиль, люблю такий: теплі спортивні черевики, добротні куртки з капішонами, в таких морози не страшні.

А мене трошки продувало в моєму урбаністичному пуховику

IMG_1712

Але все рівно були надзвичайні враження! Це свіже морозне повітря… так за ним скучила!!! Скучила за відчуттям на лиці, коли м’язи замерзають, важко говорити… і за білим хрустким сніжком! дуже-дуже його люблю!!!

І от він чарівний Монреаль, під сніговими хмарами і в світлі західнього сонця…

IMG_1715

місто, яке не хочеться залишати…

IMG_1714



Comments:

2 коментарі

  • Andios сказав:

    Півень це цікаво) Це навіть дуже цікаво!)
    Знаєш, я вже остаточно для себе зрозумів що не хочу жити в північних широтах – ні в Європі ні в Північній Америці ні в Росії.
    Непереношу це важке небо як на останніх фотках. Люблю сонце.
    Колись розбагатію -куплю собі деревяну хатку на воді з пірсом, десь на Бокас Дель Торо чи якому Сан Мартені і яхту)

    Класна шапка)

    • admin_miss сказав:

      Я теж дуже люблю сонце! Тому рідко літаю в Європу. Найбільше люблю місця, де сонячно круглий рік, як Сінгапур, наприклад. Але зими мені так бракує! Дуже люблю білий сніг, морозне повітря. Я навіть у Львові любила зиму, коли вона така справжня, коли всюди затори, машини не можуть проїхати, а я в своїх мохнатих чоботах пробиралась через снігові гірки додому… Це справжня казка! Я навіть скучила за тим як мені весь час в горах руки-ноги відмерзали… Це все нагадує, як ми з батьками їздили в Карпати на лижі кожних вихідних, так класно було!

      Дякую за шапку! Вона в Мнреалі теж всім сподобалась, весь час робили мені компліменти;)

Залишити відповідь